Я тебе не зраджу - Іра Майська

Глава 18

Макс

В понеділок зранку, стою, мов штик, під гуртожитком. Чекаю на свою крихітку. Я попередив її, що кава вже їде, то ж хай виходить за десять хвилин. Хочеться якомога більше часу провести разом.

Виходить на вулицю в чорних джинсах, які облягають її, мов друга шкіра. Сидять на ній, як влиті. Човники на шпильці роблять ходу цієї дівчини ще більш плавною. Груди знову в обтяжечку, кофтинка класно підкреслює її смачні форми.

- Оу, фак! – з мукою в голосі вітаю так її.

Закапую асфальт слиною. До речі, не тільки я.

Вона трохи зніяковіла, але посміхається моїй фразі.

- Я бачу, що ти скоро собі так загубиш усю репутацію плейбоя. – киває головою на каву в моїх руках. – Дівчата, що позаду, будуть думати, що в них нема жодних шансів.

- А в них вже два тижні, як нема ніяких шансів.

Тицяю в руку стаканчик з гарячим напоєм та притягую до себе.

- Ну, привіт, красуне.

Тихо проговорюю в на вухо та прикушую мочку.

Спостерігаю мурахи по шиї та ловлю їх губами. Даша зі сміхом вивертається та заливається рум’янцем.

На першу пару йдемо поруч, наші заняття знаходяться в одному крилі. Намагаюся прибрати дівочу долоню в свою, але вона обережно вивільняється.

- Я все ще чекаю на свій ранковий поцілунок. – говорю їй, перекривши вхід в аудиторію.

- Лови. – цілує кінчики своїх пальців та приставляє до моїх губ. – фліртує.

Така вона гарна. І не моя. Поки не моя.

- Весело тобі? – посміхаюся у відповідь і смикаю за руку в свої обійми.

Схиляю голову, торкаюся рукою Дашиного обличчя та ніжно цілую в куточок роту.

- А мені вовком вити вже хочеться поруч з тобою. – шепочу їй в губи.

Крихітка завмирає в цей момент. З її рота виривається, ледве чутний звук. Підіймає очі на мене. Зіниці розширені. Мені здається, якби ми не були в шумному коридорі, то вже б поцілувалися.

- Максік, чому застряг? – проходячи повз нас, Глінська спеціально чіпляє сумку на плечі у Даші.

Та злітає, але я вчасно встигаю вхопити її за ремінець. Тим самим, не давши розсипатися усьому, що знаходиться всередині.

Моя красуня хоче розвернутися в бік Лізки та я міцно її тримаю і закриваю рот долонею.

- Йшла б ти швидше звідси, поки я ще її тримаю. – грубо відповідаю зарвашійся одногрупниці.

Та знає, що зі мною краще не конфліктувати, тому швидко звалює з наших очей.

- От стерво. – шипить моя крихітка. – Якщо я коли-небудь її придушу, то знай, що в мене на це точно були причини.

- Не нервуй. Вона не варта твоєї уваги. – дивлюся на професора, що підходить.

Цілую в щоку та відпускаю.

- На обід та після пар на мене не чекай. – говорить це і забігає попереду викладача.