Я тебе не зраджу - Іра Майська
Глава 15
Даша
Промиваю рис, шукаю невеличкий казанок чи сотейник. Обираю в чому краще готувати. Тягнуся на саму верхню полицю, стою аж на пальчиках, аби дістати посуд. Аж в якусь мить мене за стегна обхоплюють міцні руки і з неймовірною легкістю припіднімають вгору.
- О, Боже! Що ти робиш? – перелякано пищу я.
Хапаю, що хотіла і плавно з’їжджаю своїми апетитними формами по торсу Макса вниз.
- Допомагаю. – незворушно видає.
І проходиться своїми гарячими долонями вздовж усього мого тіла, поки я не стаю ногами на підлогу.
- Тоді поріж м’ясо, а я займуся нарізкою овочів на салат.
Трішки смутившись, опускаю очі.
- Окей.
Обходжу хлопця по колу, намагаюся не таращитися на відсутність футболки і на низько сидячі спортивки. Значить, красунчик вирішив мені продемонструвати, що йому теж є чим мене зваблювати.
Є. Тут не поспориш.
Поки готуємо, то наспівуємо різні хіти та веселимося на всю катушку. В нього телефон постійно видає звукові сигнали, на що він відволікається і щось пише у відповідь. В один з цих моментів лунає вхідний дзвінок. Бачу по фото, що це один з його друзів, той, що у татуюваннях і який постійно з новими дівками під боком.
Макс приймає виклик і поглядає на мене.
- Ні, брат. Вибач. Я ж написав тобі. З подругою. Ні. Без мене. – категорично відповідає і відключається.
- Твої друзі, мабуть, мене вже ненавидять. Якщо хочеш, то поклич їх теж на плов.
- Обійдуться! Нехай собі знайдуть таких фей, як у мене. І хай ті кормлять їх.
У класному настрої сідаємо за острівок в барній стійці, так як столу нема.
- Будеш вино?
- А ти?
- Не переживай. Від пари ковтків нічого страшного не буде. Все вивітриться, поки потрібно буде тебе відвозити додому.
Наливає нам на два пальці білого вина. Сідає ближче до мене.
- Хочу підняти цей келих за шикарну дівчину, яка не дала вмерти мені голодною смертю.
Прискаю від сміху.
- Ой, не накручуй себе. Замовив би піцу.
Цокаємось келихами, дивимось в очі одне одному та насолоджуємося цим вечором. Я відчуваю, як мої щоки покриває рум’янцем від його палких поглядів.
Прибравши посуд в посудомийну машинку, вирішуємо подивитися класний фільм, який нещодавно вийшов. Часу в мене ще багато до закриття вхідних дверей гуртожитку.
Вмостившись на ліжку, вмикаємо кіно. Я відсовуюся мимоволі трохи подалі від красунчика, боюся лишній раз ворухнутися. Бо така енергетика в квартирі, аж іскрить. Я прямо відчуваю те, як Максим стримує себе та свої емоції аби мене не злякати своїм напором. Адже я і так погодилася залишитися на домашній сеанс перегляду новинки аж з третього разу.
- Ти чому така налякана? – щиро сміється з мене. – Не з’їм я тебе.
‐ Ага. Чисто пооблизуєш, якби я тільки дала маленьку слабину. – закочую очі та фиркаю у відповідь.
- По мені усе так видно? – перекочується на бік, щоб бути ближче до мене.
Просто дивиться своїми чорнючими очима, а таке відчуття, що вогнем торкається тих місць. Бо там палає. Губи, щоки, шия.
Нижче не опускає очі. Він просто скеля в цьому. Тому мені з ним не страшно.
- Ти говорив, що ми друзі.
- Ага. – розтягує трохи слово і тихіше додає. – Поки що – друзі.
Додивляємося спокійно фільм, бо сюжет затягує. До останнього споримо хто буде головним злочинцем. Зарік виявився правим. А мені той хлопець здавався нормальним.
От щоб ви розуміли, то в житті у мене так само. Якщо мені хлопець сподобався і здається нормальним, тоді точно треба триматися подалі від нього.
Починаємо збиратися в гуртожиток. Я не спішу, бо часу ще вдосталь. Година точно є.
Сидячи в автівці бачу, що хлопець постійно посміхається.
- Ти чого такий щасливий? – не розумію нічого.
- Бо сподобалося з тобою валятися на ліжку. І взагалі, мені сподобалося, як ми провели час.
Спокійно та розслаблено керує машиною.
- Хіба тобі не сподобався наш вечір?
Під гуртожитком стоїмо ще хвилин десять.
- Добре. Мені вже час. Дякую за чудовий вечір.
Смикаю ручку машини, а вона не піддається.
- Ти нічого не забула? – запитує в мене красунчик.
Вмикаю покер фейс, відповідаю, що все при мені. Мацаю себе за губи, попу, груди. Хай мріє про них ще більше. Це йому відповідь на його голий торс, яким світив увесь вечір. Які сили мене втримали від того аби не помацати його за прес, я просто не знаю.
- Тоді, добре. – чую звук, що свідчить про те, що двері вже відкриті.
Я виходжу з машини, качаю стегнами і йду до головного входу свого житла.
- Гей, красуне! Ви все-таки забули оплатити проїзд поцілунком.
- Лови! – шлю повітряний поцілунок і смикаю двері на себе.
