Я тебе не зраджу - Іра Майська
Глава 16
Макс
Спостерігаю за цікавою картиною. Моя зухвала крихітка торкається кінчиками пальців своїх губ, смикає двері, але нічого не відбувається.
Подумки дякую тій старенькій, що відпрацювала на відмінно.
- Як це?! Не зрозуміла! – чую паніку в голосі красуні. – Я що спізнилася?!
Шарить по кишеням сумки, шукає телефон.
- Шо за фігня? Часу ще повно! Ще п’ятнадцять хвилин було!
Свариться під дверима, але стукати не наважується. Бо знає, що за це точно прилетить від коменданта.
Виходжу з автівки. Роблю занепокоєний вираз обличчя. Ну... Намагаюся. Але моя усмішка так і проривається назовні.
- В чому справа, крихітко?
- Дідько! Що мені тепер робити? Де я ночувати буду?
Бубнить собі під ніс і ходить під вікнами туди-сюди, не звертаючи на мене ніякої уваги. Бо геть заглиблена у свої роздуми.
- У мене ж зовсім нікого знайомого в місті нема. – на секунду завмирає і розблоковує телефон. – Ніка, Ніка!
Мабуть, обирає свою руду подругу.
- Ну ж бо, візьми трубку.
Я не смикаюся, бо знаю, що вона за містом разом з батьками. Якби була тут, то я заздалегідь попередив би її про можливий дзвінок. І тоді вже домовлявся з нею і пояснював, що не ображу її подружку.
Виклики так і залишаються неприйнятими.
У Даші в один момент одразу опускаються плечі та голова.
- Гей, красуне! Ти що? Як це в тебе немає нікого в місті знайомого.
Підходжу ближче, обіймаю її за плечі та притискаю до себе.
- Ти хочеш мене! Так що ти не рахуєшся.
- От не треба так на мене дивитися. Ну, хочу. Але ж я не тварина. Вмію тримати свої інстинкти при собі.
Повертаю дівчину в напрямку моєї машини і веду.
- Сідай.
Пристібаю пасок безпеки, бо сама вона геть зніяковіла.
Бачу, що нервує. Поки їдемо, то весь час дивиться у вікно і заламує свої пальці.
Під’їхавши і припаркувавшись, виходимо на вулицю. Заходим в під’їзд, підіймаємося на ліфті.
Відкриваю двері та пропускаю гостю вперед.
- Кілька годин тому ти була менше боязливою. – шуткую з неї.
Вона переминається з ноги на ногу, кусає свої пухкі губи і ніяк не може наважитись переступити поріг моєї квартири. Беру обережно за талію та заводжу в коридор. Знімаємо взуття, проходимо глибше. Кидаю ключі, телефон, знімаю толстовку. А крихітка так і стоїть там, де я її залишив.
- Спати доведеться разом. – розпливаюся в посмішці.
- Не тіш себе надією. – вже більш зухвало відповідає мені. – Ми будемо просто спати.
- Ага. Але ж ти будеш в моїй футболці.
Підходжу до неї ближче.
Я знаю, що зі сторони схожий на прибаханого якогось, бо либлюся весь час.
- І трусиках. – розтягую та смакую цю фразу.
Тягнуся рукою за спину крихітки. До шафи.
Притримую її за талію іншою рукою. Дивлюся в її величезні очі, які бігають по моєму обличчі. Дістаю чисті футболку та рушник. Вкладаю в дівочі тремтячі руки.
- Тримай. Можу підігнати ще свої боксери.
- Обійдуся. Дякую.
Даша йде у ванну кімнату, а я не можу знайти собі місця.
Бляха. Я мов п’ятнадцятирічний пацан відчуваю себе зараз. Стояк просто від думки, що ми спатимемо в одному ліжку.
Проходить хвилин десять і крихітка виходить.
Мда. Мені треба було йти першим в душ. Спустив би пару швиденько і не жер би її поглядом. Бо як то витримати?
На ній моя улюблена футболка. Доходить до середини стегна. Волосся скручене в легкий пучок, а на обличчі ні граму косметики.
- На якій стороні ти зазвичай спиш?
Даша топчиться на місці і постійно обсмикує вниз край імпровізованої піжами.
- Зазвичай, то по центру. – розстеляю ліжко. – Постіль вчора змінював на свіжу. Дівчат у мене в квартирі не було.
Дивлюся серйозним поглядом, прямо в її очі та додаю ще, чисто так, для ясності.
- Ніколи.
Говорю прямо. З розстановкою акцентів та наголосів.
Даша швиденько опускає очі в підлогу. Прочищає горло та випалює на одному подиху.
- Якщо ти все ж сподіваєшся, що розкрутиш мене на секс, то я краще піду одразу.
- Крихітко, лягай спати на ту сторону, де тобі більше подобається. І перестань вже фантазувати постійно про секс зі мною. У нас з тобою сьогодні нічого не буде.
Говорю це без крихти посмішки в голосі. Намагаюся принаймні.
Вона все так само дивиться вниз і посміхається моїм словам.
Лягаємо разом в ліжко. Я залишаю увімкненою смужку в дворівневій стелі. Квартира розливається синім світлом.
Тихо.
Лише чути наше дихання.
І думки, що хаотично скачуть в дівочій голові.
- На добраніч.
- Доброї ночі. І дякую, що не кинув напризволяще.
Тихо шелестить її голос.
- Спи.
Через хвилин двадцять дихання красуні стало повільним та глибоким.
Обертаюся на бік, в її сторону. Вона, бідненька, відсунулася від мене аж на самісінький край і підштовхнула під себе ковдру.
Така мила. Трохи привстаю на ліктях і цілую її в щоку.
В думках про неї я провалююся в сон.
