Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)
Наталі.
Як ви гадаєте, мене взяли на посаду начальника відділу секретаріату?
Ну, звичайно, взяли!
А як вважаєте, чому?
Ну мабуть тому, що у мене перша вища – це психологія, друга – діловодство та кадри. Десять років досвіду роботи, дві іноземні мови, чудові рекомендації, навіть із останнього місця роботи. Хоч і пішла звідти за скороченням штату.
Чи може тому, що я блискуче пройшла випробування каверзними питаннями потенційно шефа?
Ну звичайно!! Звісно!
Звичайно ж ні!
Цей пан доморощений ....уууу .....котище! Незаконно жити з такою усмішкою! Слів немає...цензурних.
- ...Ти мені ще три бажання винна, рибка моя.. - сказав він і посміхнувся настільки широко, наскільки дозволяли його ідеальні вилиці.
- Біжу і падаю!. -— в’їдливо промовила, молячись, щоб не взяв.Але не тут було.
— У тебе ще буде час показати мені свої зубки та інші частини тіла. - ось зараз я не зрозуміла. Це він так непрозоро на секс натякає?
- Ну що ви, Леве Олександровичу..- заспівала я -- зубів буде цілком достатньо, якщо вже вас мій кулак не вразив. Та й роботи на мене чекає чимало. Так що ніколи мені тут з вами розводити полеміку. Мені ще штат розширювати та програму з тимбілдінггу розробляти. Розпустили ви тут... Своїх секретарів наведу. Швидко тут у вас порядок наведуть. - я картинно махнула рукою, описуючи простір. Підхопила свої документи та на виході кинула шефу. - До завтра, бос! - і голосно грюкнула дверима. По-дитячому? Ну мабуть…
У ресепшина мене зустріла кадровичка. Ми швидко все оформили, і я вирушила додому. Ну що ж! Тепер не страшно. Платити кредит, іпотеку і іноді їсти тепер є на що. Заберу з собою Янинку і будемо з нею жити-поживати та добра наживати.
Цікаво, а що зараз думає мій новий шеф? Адже це саме йому тепер я підкоряюся. Ууух, як же палко це звучить .... і він такий ... прямо так і хочеться підкоритися.
Жарський Лев Олександрович…. Неймовірно вдале поєднання імені, характеру та зовнішності. Це ж треба таке ... Хто б міг подумати, що я працюватиму з ним ... з тим самим хлопцем, який тоді в клубі практично облапав мене.
Але, щиро кажучи, це все для мене досить незвично. У своєму віці (неважливо скільки мені), у мене і був лише один чоловік. Так що весь цей флірт, закоханість, побачення якось пройшли повз мене.
Колишній, дуже швидко взяв мене в оборот, коли я була ще молодою дівчиною. Особливо нічого не розуміла. Школа, потім універ. Зустріла його. А він мабуть зрозумів, що я дівча зелена, а він старший за мене, випускник, красень. Усі телиці біля його ніг валялися. У нас не було довгих розшаркувань. Ми майже не зустрічалися. Просто він одного дня приїхав до моїх батьків, пішов із ними про щось говорити, а мене залишив сидіти в моїй кімнаті. Коли повернувся, сказав, що я збирала речі на перший час, решту пізніше заберемо. Ось так я і опинилася в його квартирі .... Тоді я ще багато чого не знала і не розуміла ... думала, що так і потрібно, що так у всіх. Ні, він був непоганий. Не пив, не бив і те добре. Я вивчилася, росла, так би мовити разом із ним. Він змінювався, я змінювалася. Я працювала, він працював. Тільки ось я поверталася додому після роботи, готувала вечерю, робила прибирання, закидала прання. А він приходив посеред ночі... не голодний, бачите, бо з пацанами в ресторані перекусив. Я ж у ресторані бувала максимум під час бізнес-ланчу, недалеко від офісу. Не кажучи вже про інші місця. Насилу вдалося вмовити його, щоб відпустив у спортзал з подругою, яку на дух не перетравлював, чомусь. Одяг я купувала, тільки те, що він схвалював.
Не пам'ятаю вже як, але я познайомилася з дівчиною-стилістом і так мій гардероб став хоча б свчасним.
Ішов час. Він будував кар'єру досить успішно. Купив квартиру, до якої ми переїхали. А я вирішила, що теж збиратиму гроші на свою квартиру. У будь-якому випадку, я планувала дітей з ним, не раз говорила про весілля, але всі розмови переривалися спочатку м'яко, а потім він став різкішим.
Криза не пощадила нікого. У тому числі й мого хлопця. Він став брати кредити...і один із них оформив на мене. На той час я, я тишком-нишком від нього купила в іпотеку квартиру. Маленьку, зате свою. Шосте почуття кричало дурниною, що пора б змотувати від нього, але ні.. я дочекалася самої жерсті. День коли у квартиру, де ми жили і наче як планували жити далі, заявилися колектори та люди, які стверджували, що ця житлова площа тепер належить їм, я запам'ятаю надовго. Особливо, коли зрозуміла, що мій громадянський чоловік згвинтив у захід сонця і продав квартиру, щоб оплатити частину боргів. Решту ж повісив на мене. Тепер я скута розпискою та фінансовими зобов'язаннями. Добре, хоч дах над головою є.
Він з'явився півроку тому ... просив вибачення, ще щось казав ... але я прогнала. Прогнала і не шкодую...
Навіть із усіма кредитами, я зараз почуваюся набагато краще та вільніше, ніж раніше. Зараз я – це я. І я щаслива!
***********
Приготувала собі нехитру вечерю з картоплі та салату, поговорила з батьками по Скайпу і вийшла на свій невеликий балкон із цигаркою. Мої вікна та балкон виходили у внутрішній двір, де розташовувався дитячий майданчик, пара невеликих продуктових магазинчиків та кав'ярня. Опустила голову, дивлячись на світло ліхтарів і помітила біля майданчика широкоплечий чоловічий силует. Чоловік випустив цівку диму і мені здалося, що глянув прямо на мене. Озноб пробігся хребтом..бррр....може здалося. Швидко зробила пару затяжок. Чорт! Треба переходити на айкос... Забігла до квартири, зачинила двері на балкон. Все. Спати пора! Завтра маю відповідальний день!
Вітаю, мої хороші! От нарешті я повернулась з новим/старим романом «Білявка доя директора». Це історія про Лева з «Одного разу в офісі». Так само, як і попередній роман, написаний був досить давно, а солов‘їною викладаю тільк зараз. Не сваріть сваріть за одруківки, а краще підтримайте коментарем, зірочкою, репостом! Це дуже надихає!!! В свою чергу, намагатимусь викладати вам якісний текст і веселий сюжет!)
