Хочу тільки тебе - Світлана Литвиненко

  Кіра одягнула свою найкращу вечірню, коротеньку, зелену сукню з невеликим вирізом на грудях та чорні замшеві чобітки на низьких підборах. Збризнула лаком локони, які щойно накрутила на своєму темно-коричневому волоссі. Підправила нещодавно підстрижену чілку– з нею вона мала набагато кращий вигляд, як їй самій здавалося. Злегка підфарбувала свої темно-сірі очі та нанесла світло-рожеву помаду на пухлі губки. Була задоволена своїм виглядом, але не собою. Настрою зовсім не було, щоб йти на новорічну вечірку. Яку влаштовував її рідний дядько Герман Федорович, мер міста. Та вибору не мала, бо відмовок дядечко категорично ніяких не бажав сприймати.

-Якщо не прийдеш, то ображусь на все життя,- сказав суворо Герман Федорович своїй племінниці по телефону, коли Кіра почала-но розповідати вигадану відмовку,- твої батьки за кордоном, то ж ніяк не можуть прийти, ще й ти мені прямо ніж у серце встромляєш.

-Ви як завжди все перебільшуєте,- Кіра тільки тяжко зітхнула, зрозумівши, що все-таки доведеться йти, як не хочеш і тому додала з нехіттю,- обіцяю, що буду.

-Ну, оце вже інша розмова,- зрадів Герман Федорович,- а то не можу, не хочу, не буду. А між іншим це найбільша вечірка, яку я коли-небудь влаштовував. Аби ти бачила, яка велика та пишна ялинка в мене у вітальні стоїть. А які-то закуски смачні замовила твоя тітка у найдорожчому ресторані міста. Запечене м’ясо та червона ікра. Кірочко, хіба не бажаєш спробувати таку смакоту?

-Я вже пообіцяла, що прийду,- Кіра хотіла скоріше закінчити цю розмову та Герман Федорович любив вихвалятися.

-Кірочко, а шампанське з самісінької Франції-то привезли. Справжнє французьке шампанське-то, жодної підробки,- гордість відчувалася у голосі дядечка,- прийде понад сто запрошених гостей. І не якісь там простаки, а люди, які займають почесне місце у нашому суспільстві та досягли певних висот. А ще замовили феєрверк…

-Я буду вчасно. Я вже пообіцяла тобі, а зараз вибач, бо маю справи,- Кіра нарешті відключилася та з полегшенням відкинула смартфон у бік втомлено заплющивши очі…

  І ось, сьогодні 31 грудня Кіра була повністю налаштована зустрічати Новий рік у будинку дядечка серед численних гостей, серед людей, яких вона зовсім не знала. Але для неї так навіть краще, бо зовсім не бажала ні з ким спілкуватися. Таксі вже чекало біля під’їзду і Кіра швидко спустилася з третього поверху, поспіхом зачинивши двері своєї трьох кімнатної квартири.

  Кортеж дядечка знаходився за містом. Це великий двох поверховий будинок, який був побудований з червоної цегли та мав розкішну терасу. З прикрашанням будинку господарі вдало впоралися і це оцінив кожен запрошений гість. Куди не глянь, скрізь мерехтіли різними кольорами новорічні вогники, світло яких відбивалося на кришталево білому снігу. Все блищало та іскрилося, немов уся територія була усипана безліччю дрібних дорогоцінних камінців. Неймовірне казкове видовище. І це тільки-но зовні, а що очікує в середині…

  Пролітав дрібний сніжок і Кіра накинула на голову капюшон своєї чорної шубки відкриваючи дверцята таксі. Зима у цьому році була на диво білосніжною та холодною. Дівчина вдихнула на повні груди морозяне повітря, яке надзвичайно бадьорило і освіжало. Зобразивши посмішку на обличчі, поспішила до будинку. Дядько Герман Федорович із своєю дружиною Людмилою Миколаївною стояли відразу при вході у вітальню. Були святково одягнуті та знаходилися в доброму гуморі. Вони віталися з кожним гостем, який заходив до будинку потискаючи їм руки та перекидаючись з ними ввічливими та приємними словами.

-Ну, нарешті наша красуня приїхала,- дядько радо обійняв свою племінницю та поцілував у щоку,- виглядаєш, як принцеса.

-Дякую вам і за комплімент і за те, що запросили мене,- Кіра намагалася виглядати щасливою і в неї це, ну, майже виходило,- тітонько, ви неперевершені. Як ви?

-Чудово,- Людмила Миколаївна вся сяяла,- прекрасно, добре. Проходь Кірочко і отримуй задоволення від сьогоднішнього свята.

-У вас тут така краса, що й очей не відірвати,- племінниця була щира у похвалі.

  Кіра пройшла у глибину великої вітальні та зупинилася, біля новорічної, живої ялинки. Вона була високою, майже досягала стелі. Запашна та колюча, але найголовніше чарівна. На хвойних гілочках весіли різноманітні, коштовні іграшкові прикраси, цукерки… Згори до низу мерехтіли гірлянди і створювали ефект того, що немов по гілках ялинки бігали безперестанку струмочки світла.

-Ця ялинка навіть краща за ту, що стоїть у центрі нашого міста,- почула позаду Кіра голос своєї колишньої однокласниці, а віднині, невістки її дядечка,- рада тебе бачити. Гадала, що ти не прийдеш.

-Я не могла не прийти Іра. Дядечко був наполегливим,- Кіра взаємно првіталася з Ірою,- але зізнаюся тобі, що настрою у мене зовсім немає. Взагалі, хотіла цей Новий рік зустріти на одинці, сидячі перед телевізором. Після того, як я відмовила Олексію вийти за нього заміж, не можу ніяк прийти в себе та повернутися до звичного життя. Мені постійно чогось не вистачає, а ще совість не дає спокою, що я так вчинила.

-Ти вчинила правильно, якщо хлопець тобі не подобається, то нічого приносити себе у жертву, -Іра осмикнула сою довгу червону сукню та взяла Кіру під руку повела до столиків на яких стояли закуски та різноманітні напої,- нам необхідно випити шампанського привезеного із самісінької-то Франції. Я навіть не знаю, чому тебе повинна совість турбувати. Адже Олексій не перший, кому ти відмовляєш. І не розумію, навіщо ти усім відмовляєш. Якщо будеш продовжувати у такому дусі, то ризикуєш залишитися сама і не вийти взагалі заміж. А час-то минає, роки проходять і ми втрачаємо свою привабливість. Чим довше ти зволікатемеш, тим складніше тобі буде потім стати заміжньою. А ще потрібно подумати і про народження дітей. У мене дивись, вже два бігають…

-Іра, усьому свій час,- Кіра теж налила собі у келих шампанського, бо відчувала, що повинна трохи розслабитися,- мені тільки двадцять шість. Не хочу, я виходити заміж, за того кого не кохаю. Спочатку мені здається, що я закохана і щаслива у стосунках, але потім розумію, що це не так. Мені скоріше так мріялося і на тому все.