Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)
Який чудовий день! Який чудовий пень! Який чудовий я! І пісенька моя!» Наспівувала я в голос у своєму новому кабінеті, першого робочого дня.
Стіл завалений особистими справами моїх підлеглих. До деяких у мене вже виникли запитання. Склала стос на звільнення і вже дала завдання відділу кадрів для підбору ще кількох співробітників до відділу архіву. Генерального дотисну сама. Для нього маю особливого кандидата у помічники. Залишилося лише умовити саму кандидатку. Уперлася рогом і все! Відморожена моя!
Кабінет у мене невеликий та дуже затишний. М'який з коротким ворсом ковролін таупового кольору, великий зі світлого дерева стіл, супер-наворочене крісло теж зі світлого шкірозамінника. За спиною вікно від підлоги до стелі, кілька стелажів для документів і все.
Кабінет Лева Олександровича був навпроти.
Я вважала за краще не зачиняти двері взагалі у свою обитель. Кожен співробітник або мій підлеглий повинен розуміти, що в будь-який момент до мене можна зайти і звернутися з будь-якого приводу. Тому, я всерйоз задумалася, щоб попросити завгоспа зняти цю перешкоду з петель і поставити її припадати пилом десь у комірчині до кращих часів. Приховувати мені нема чого, пасьянси в робочий час я не розкладаю і фільми на робочому комп'ютері не дивлюся. Але така ініціатива, здивувала багатьох. Кожен, хто проходить повз, так і норовили зачинити мені двері. А я до середини дня вже задовбала всіх окрикувати. У той же час, я почала помічати, що бос також відчинив двері у свої свята святих і тепер невідривно стежить за кожним моїм рухом.
Ну що ж, котище, стеж-стеж. Аби тільки беньки не повилазили.
І якщо вже я вирішила періодично виносити мозок своєму начальству, попрошу я його дати мені дозвіл на встановлення скляних стін. А ось цю цеглЯну, знесемо під корінь. Стіна ніби не несуща...
А тим часом погляд Лев пропалював у мені дірку. І чого, питається, дивився? Одягнена, я більш ніж скромно і по дрес коду. Синя водолазка, чорні штани зі стрілками, чорний вінтажний чоловічий піджак Brioni, куплений за якісь абсолютні копійки, (щось у районі десяти баксів...), На ноги взула світлі ботильйони, на носі прості окуляри для компа, волосся зібране у пучок на потилиці. Ну прям сама скромність. До речі, думаю обстригти волосся. А що! Нова робота, нова зачіска, нове життя.
За справами забула про обід. Зробила собі каву на спільній кухні і вмостилася з чашкою та прихопленим шоколадним батончиком за своїм столом, продовжуючи переглядати звіти з діловодства. Схоже треба буде навести свої порядки. ...
-- Наталія Анатоліївна! - А що б тобі!!!! Що ж так лякати, окаянний! Я аж підстрибнула на стільці.
- Так, Лев Олександрович...- відповіла я в тон.
- Ось, завжди б так! - долинуло до мене з кабінету навпроти.
- А то!
- Що? - не зрозумів шеф. Я взагалі теж, але йому про це знати, не обов'язково.
- Вам що? - продовжуємо добивати).
- Я твій шеф, взагалі-то! - обурився мій начальник.
- Це зрозуміло ... Так що хотіли, шеф!? - я веселюся далі, а ось Лев, здається, починає закипати.
- тебе, Наталі! Тебе! - обурено вигукує Лев.
- А! Ну, це змінює справу! Хоч чогось я від вас добилася! - відповідаю серйозним тоном. - Лев Олександрович, якщо ви не конструктивно формулюватимете прохання і накази, роботи у нас з вами не вийде. Я не Нострадамус ... думки не читаю!
Бачили б ви зараз як витяглося обличчя у мого боса.....а від скрипу його зубів, мало вуха не заклало...
-- Звичайно не Нострадамус, .... Ти відьма, Наталі ... - серйозно відповів мені шеф.
- А! Ну то це я в курсі! І якщо у вас немає, нічого конкретного, то я попрацюю! Розвели тут бардак...- і страшенно задоволена собою я знову уткнулися в монітор.
Лев же щось пирхнув і теж сховався за комп'ютером. Кумедний)
***************
ЛЕВ.
"Нічого конкретного"? Я тобі влаштую, конкретику та коректику!!!! Ти дивись яка.....
Приїхав в офіс спеціально раніше. Що б у перший робочий день моєї нової .... а хто вона? Ах, ну так ... підлегла ... Так от, хотілося завантажити її під зав'язку, щоб і ніс свій симпатичний з кабінету не показувала. Але якимось невідомим чином я пропустив момент, коли вона з'явилася на робочому місці.
Хм..не зачинила двері до кабінету. Взагалі. І навіть кілька разів постояла в проході, подивилася на петлі, посмикала... Знімати вона їх чи зібралася? Кілька разів чув, як вона викликала як собі колег. Аж до самого обіду її кабінет був місцем паломництва всіх, кому не ліньки. Хто заходив привітатися, хто познайомитись, а хто "на килим".
Сувора і прекрасна. Більше нічого не можу сказати. Як вона чхвостила нашу секретарку Світланку з ресепшину. Ох, диво! І постійно кричала всіх, щоб двері не зачиняли? Що це? Якийсь психологічний прийом?
В обід я помітив, як вона солодко потяглася на робочому кріслі. Підняла руки нагору і нахилила голову вправо, вліво, потім трохи розім'яла шию. Ох! А мені так і хотілося продовжити масаж. Встала з крісла, обійшла стіл, скинула чорний піджак і кинула його на дивані. Плавною ходою вийшла з кабінету і похитуючи своїми стегнами пройшла повз мене, навіть не глянувши. Ух яка! Ну я тебе! Здається, я збожеволію від виду цих стегон...
Почув, як грюкнули двері на спільній кухні, що була розташована на нашому поверсі і швидко кинувся до її кабінету.
Так, у мене приблизно три хвилини, доки вона не прийшла. Що я шукаю? Та нічого… просто хоч на секунду відчути її аромат. Озирнувся і погляд упав на піджак, що лежить на дивані. Обережно взяв його до рук і підніс до обличчя. Боже! Що я творю? Я чортів маніяк! Вдихнув запах речі... який приємний запах... тонкі квіткові ноти перепліталися з чимось свіжим і солодким одночасно. Такий рідний запах... майже домашній.
Різко відсахнувся, коли почув копошення в районі кухні. Здається вона з кимось розмовляє.
Тож, піджак… Brioni??? Придивився! Оригінал! Точно! Не може такого бути! Він же коштує дві тисячі євро... Це як взагалі? Що це означає?
