Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)
Сміючись і сперечаючись, чоловік все-таки довіз нас до найближчого повороту і ми випурхнули з машини. Але хлопець узяв з мене обіцянку наступного разу виконати три його бажання, на що я відповіла, що нехай спочатку знайде мене.
Від спогадів мене відволік дзвінок у двері.
Підриваюся, навіщось оглядаю себе в дзеркалі, заправила за вухо пасмо світлого волосся, що вибилося, і повернула замок.
Відчинила.
Не зрозуміла..
Закрила.
Мотнула головою. Зара’ мине. Ось ще трошки! Все, минуло.
Знову відкриваю.
Не минуло!
Та лаааааадно!!!
-- Знайшоооов! — протягнув той самий хлопець з моїх спогадів і розплився в найхтивішій своїй посмішці.
Він стояв підпираючи одвірок, склавши на широких грудях руки. Світле хвилясте волосся було забрано в короткий хвіст на потилиці, льодово-блакитні очі, так і метали блискавки. Не сильно пухкі, але й не тонкі губи ... такі, знаєте, які хочеться покусувати і обсмоктувати .... О, Боги! Про шо я думаю!!!!!!!!!????? Куточки цих спокусливих губ з млосно тяглися вгору, одягнений у сірий костюм двійку з темно-синьою сорочкою, розстебнутою на три гудзики, на лівій руці поблискує годинник, вартістю, як вся моя квартира разом зі мною і він явно не був схожий на взуттєвого майстра....
Я задерла підборіддя вище і віддзеркалила його позу.
- Ну і як?..- спитала я, намагаючись не видати свого хвилювання.
- У тебе ремонт? - запитанням на запитання відповів хлопець, заглядаючи поверх мене до квартири.
-- Не твоя справа. - намагаюся зухвало. -- як ти мене знайшов?
— То ти сама мені подзвонила. ..- відповів хлопець, продовжуючи посміхатися. - До біса поворотів ліворуч, шостий поверх, домофону немає ... - передражнив він мене. І тут я зрозуміла.
Я здається, набрала неправильний номер. Звірила з тим номером, що мені надіслала менеджер і з тим, що набрала останнім. Одна цифра! Я помилилася в одній цифрі! Такого не буває! Я просто не вірю!
- Охрініти...- пробурмотіла я, відступаючи вглиб квартири і осідаючи на банкетку.
- Не туди потрапила, золота рибка? - уїдливо запитав цей ..... навіть слів немає .... - А я впізнав твій голос. Навіть здивувався спершу. - продовжував він підпирати одвірок. А я невидящими очима дивилася в... стіну.
- Ага .... один раз - випадковість. Два рази - збіг. Тричі - закономірність. - знову пробурмотіла я, але він почув.
- А може, доля? - посміхнувся.
- .. лиходійка ... - Та що ж з моїм голосом?..
— То вже й лиходійка?! -- примружився хлопець і рушив до мене . - Туфлі, де твої?
Ось це здивував!
- Ти за туфлями? - вирішила я перепитати. Раптом глюки продовжуються. А цей....котище, вже помітив брендову коробку на підлозі.
-- Ну так! - просто відповів. -- Це вони? - нахилився і підняв кришку. - Гарний бренд. Знаю їх. Полагодять за дві секунди. І ти, знову моя боржниця! І я знаю, де ти живеш! - Це була не посмішка, але оскал. Мене так і пересмикнуло. І я не встигла нічого відповісти, як чоловік зник із моєї передпокою, махнувши рукою на прощання і щось промимрив.
Я ж подивилася на коробку із взуттям. Він що... чому...? Навіщо? Навіщо він узяв лише один туфель? Навіщо він йому? Один!
Так! Гаразд! З цим неандертальцем, я розберуся згодом. Зараз мені треба виїхати на співбесіду. Добре, що не дуже далеко. Хвилин за двадцять дістануся. Мабуть…
**********
І ось! Я у довгоочікуваному офісі. Стукаю! Відчиняю двері до кабінету майбутнього начальства ІІІІ......
І охрініваю вдруге за останню годину.
Та гоооооді !!!!! Я відмовляюся приймати цю реальність!
- І знову, добридень, найдорожча Наталі .... - з тією само хтивою усмішкою промовив ... ... мій майбутній бос, прокручуючи в руці, ту саму туфлю. - Скучила?
- Ага .... просто безмежно…. — тільки і змогла відповісти.
