Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

Наталі.

Фух.  Здається мій шеф все ж таки вирішив взятися за розум, а не за мене.

Протягом наступних кількох тижнів я особисто познайомилася з усіма начальниками та директорами.  У тому числі з генеральним.  
Чесно?  Я просто в естетичному шоці.  Це ж просто знущання якесь, особливо над зголоднілим слабким жіночим організмом, який не знав чоловічого тіла вже ..... ай, неважливо скільки ... Вони що тут кастинг проводили на самого богічно офігенного боса в світі!

*************

- тук-тук-тук - почула я з боку входу до свого кабінету.

Відкриваю очі від монітора, дивлюся на цього "стукає".  Він розпливається у усмішці, оголюючи свої рівні зуби.  Ох ти ж, мати рідна, хата тепла…

А внутрішній голос волає:

"А в номінації "найхтивіша усмішка", перемагає її Жихарєв Денис Віктороович"!

О боги!  Хіба ж так можна?!!!!!!!!  Щас труси втечу вичавлювати, матір вашу!

- Ви просто не маєте дверей... - Так!  Я все-таки їх зняла. —До речі, а де вони?  - продовжив карколомний блондин із блакитними очима.  Вони що тут все, як на підбір?  Ну а власне їх "дядько Чорномор", зараз стояв прямо наді мною і сканував уважним і дуже блядським поглядом.

- Здрастуйте, Денисе Вікторовичу.  - вирішила я дати йому знати, що в курсі, хто він, трохи потягла куточки губ і встала з-за столу перед генеральним директором.

- Оу!  А я вже було розкотив губу на приємне знайомство.  - роблено засмутився головний шеф.  І приклав руки до грудей і скорчив невинну мордочку. Та хіба ж із такими очима це можливо!

І не встигла я нічого відповісти, як раптом:

- ...Так закатай назад... - почулися голосні ноти з боку коридору.  То був Лев.  Ну, точно король.  Довге світле волосся пишною шевелюрою розтріпалося, спадаючи неслухняними пасмами на очі.  Руки сховані в кишенях темно-синіх штанів і явно стискаються в кулаки.  Ну а тон, не обіцяє нічого хорошого Денису, якщо він не перестане зі мною фліртувати.

- Льова, та я вже зрозумів, що тут небезпечна територія.  Ти б ще табличку поставив "не влізай, уб'є".  - веселився генеральний.  А ось комерційному було взагалі не весело.  Здавалося, він зараз пробурить у ньому дірку.

- Треба буде, поставлю.  А зараз, не заважай моїй...кхм..співробітниці працювати.  Має багато справ на сьогодні.  - Відповів мій ... шеф.  - Іди, генераль далі.  Ми тут без тебе розберемося.

- йду-йду... - підняв руки в захисному жесті генеральний, при цьому продовжуючи нахабно сколити зуби.  - Наталі, ви в добрих руках.  Не сумнівайтеся.  - і вклонився.

Я так і лишилася стояти біля столу.  Лев якось дивно на мене подивився... в його очах читалося багато... недовіра, здивування, захоплення.  Останнє, гадаю, від мого вигляду сьогодні.  Вже весна і мені так хочеться легкості жіночності, тому я сьогодні в темно-синій сукні довгі міді з трикотажу, що струмує, з довгим рукавом і коміром-поло.  Скромно, але дуже стильно.  Зверху накинула улюблений чоловічий піджак Бріоні, але зараз він гордо і самотньо валявся на дивані.

Шеф коротко кивнув і вийшов геть.

І шо це зараз було?

Лев Олександрович, уперше за два тижні зачинив двері до свого кабінету, наче відрізаючи себе від мене.

Щось трапилося?  Проблеми на роботі?  Чи, може, це я щось роблю не так?

***********

Лев.

Я придурок.  Це зрозуміло.  Намагаюся щось вирахувати про Наталі... по шмотках.

Якось усе свідоме життя, завжди оцінював людину по одязі.  Часто по нтому і судив і проводжав.  Напевно це не правильно, але якось навіть у моїй сім'ї нам усім (мені і моїй двоюрідній сестрі) прищеплювали знання того, що матеріальні речі здатні приносити нам небувалу радість і задоволення, оскільки швидкоплинні емоції проходять і просто забуваються.  Але після зустрічі з цією вибуховою блондинкою, щось у мені перевернулося.  Досі пам'ятаю момент, коли вона врізала мені в щелепу, як упізнала мене в машині і якими були її очі, коли побачила мене на порозі своєї квартири.  Я був готовий вбирати кожну її рисочку, кожну емоцію по відношенню до мене і не важливо хороша вона чи погана.  Але аби ніколи це не закінчувалося.  Що зі мною відбувається?

І ось сьогодні, я помітив на вішалці у її кабінеті дороге пальто.  Я знаюся на брендах, сам шмоточник ще той.  І можу розрізнити підробку від оригіналу, як і якість тканини.  І ось, у неї на вішаку висить пальто від Max Mara і той самий піджак за дві тисячі євро.  Простий співробітник та навіть начальник відділу в нашій фірмі не може дозволити собі такі речі.  Попереднє місце роботи теж не передбачало таких заробітків.  Колишній її ... так, я і про нього дізнався ... теж був не з тих, хто здатний на подібні подарунки.

Дівчинка взагалі цікава.  Квартира в іпотеці плюс на ній висить пристойний кредит, який вона виплатить у кращому випадку через рік.  Як же ти справляєшся, дівчинко? Але більше інформації про неї не було.  Або я просто не шукав.  Знати б хоч які квіти любить... Восьме березня, як ні як через кілька днів.

А вона така красива сьогодні, така легка в цій чернечій сукні.. і сексуальніша, ніж будь-яка стриптизерка в костюмі з мікроскопічних смужок.

А коли я побачив, як біля неї крутиться Ден, то мені одразу захотілося відкрутити йому яйця і зав'язати їх бантиком на голові у цього ... слів немає, цензурних.

Ніколи не відчував власних почуттів до дівчини.  Особливо з Деном.  З ним у нас взагалі була давня забава, ще з часів студентства.  Називається "відбий коханку за двадцять чотири години".  Тому серйозних стосунків у мене взагалі не було ніколи.  А Дениса навіть наявність постійної дівчини не зупинила. Кілька років він витримав її присутність у своєму житті.  Але недовго музика грала.

Сьогодні вперше я зачинив двері свого кабінету.  Думки роїлися навколо Наталі і не давали нормально працювати.  Може поїхати на якийсь час у філію.  Заспокоїтись.  Вести справи тут я можу і дистанційно, навіть спілкуючись із Наталею скайпом.  Так буде легше.  Не відчувати її аромату, не дивитися в очі і не ковзати поглядом по її фігурі, не маючи можливості доторкнутися...