Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)
Наталі повернулася до кабінету в той самий момент, коли я переступив поріг свого і старанно вдавав, що роботу працюю. Дівчина загадка...
Захотілося розгадати її.
П'ять хвилин суперечок, задоволення не принесли. Гостра на язик ... і така красива ... Що ж мене я так тягне до неї! Відьма!
Останнє я озвучив їй. Думав, образиться, а мало "дякую" не сказала...
Вирішив, що подумаю про це згодом. Все ж треба зайнятися справами.
Пішов у роботу. Зробив кілька дзвінків, роздав доручення співробітниками комерційного відділу. На носі здавання об'єкта, треба зробити все красиво. Відірвався від телефону, коли почув легкий стукіт.
- Лев Олександрович, можна? - тихо промовила дівчина. Не зрозумів! Куди поділася різка та зухвала?
- Так, Наталочко, проходь. - заспівав я ніжніше, ніж хотів, але вона чомусь скривилася, ніби з'їла цілий лимон. - Щось не так? - вирішив уточнити я.
- "Натаааааалочка", - передражнила - не люблю ... відчуваю себе тупою блондинкою ... - хотів уїсти і на цей рахунок, але вчасно промовчав. -- я візьму до уваги. Що в тебе?
-- Аналіз по роботі деяких ваших співробітників, пропозиції щодо покращення продуктивності роботи та оптимізації комерційного відділу та варіант електронного документообігу, відповідно до стандартів ISO. - з діловим виглядом виклала переді мною різнобарвні папки ця неможлива жінка.
"Шта??" - гупало у мене в голові.
- І це все ти зробила за свій перший робочий день? - спитав тихо.
- Ну, ви ж для цього мене взяли? Це лише моя робота... А нігті підпиляти, я встигну і вдома.- відповіла мені Наталі, а я в цей час завис на її губах.
Не можна! Не можна мені так відверто вирячитися на неї ... поки я не з'ясую все, що мене цікавить про неї, не можна допускати хтиві ... та будь-які думки про неї. Все, з цього моменту, вона моя підлегла. І не більше.
— Я вас зрозумів, Наталю Анатоліївно. Перегляну все найближчим часом та винесу свій вердикт. — похмуро відповів і подивився на неї з-під лоба. -- Кінець робочого дня. Ви можете бути вільними. - ще більше наганяю суворості. А самому хочеться, згрести її в оберемок і ...і хоча б до будинку підвезти, чи що..
- Дякую, Лев Олександрович. До завтра. - відповіла Наталі і виляючи своєю дупцею пішла геть.
Ну! І як мені тепер із таким стояком їхати додому!!???
