Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)
Наталі.
—Звонарьов! Ти дістав мене вже! Що тобі не так? Ти або вкладаєшся, або ні? Досить мені вже мізки полоскати!!!!!
- Та хто їх тобі полощить?! Дімоне! Мені потрібні гарантії з інвестицій у майбутній ЖК! У вас там робітники страйкують! Гроші мої пропадають, не твої! Розберися вже! Або я вилучаю до біса все, що вклав!! - буйствував Гена.
- А ти мої гроші не рахуй, бухгалтер!
Ось так розпочався мій четвер. І чому завжди в моєму кабінеті!?
- Кхе-кхе! - вирішила я як ненав'язливо натякнути цим двом півням, що я теж тут. Дві пари червоні від злості очей. -- Все?!
- А ти як тут? - труснув головою Діма.
- До того, як сюди ввалились два орангутанги було добре... - спокійним голосом відповіла я. Діма покрутив головою, ніби не розуміючи, де можна сходитись. І точно.
- Це ми до тебе забрели чи що?
- Нууу... можна й так сказати...
- Я чекаю на тебе у своєму кабінеті! - Діма грізно кинув Геннадію і випарувався з мого кабінету.
Гена двома пальцями потер перенісся і стомлено сів на крісло біля мого столу.
- От знав же, що з вами будуть проблеми. Якого ляда я вліз? - чи то мені, чи то в порожнечу видихнув він.
- Гено... - я хотіла його якось підтримати. Тому встала з-за столу, прихопивши шоколадку, що лежала поряд зі мною і впритул підійшла до нього.
Гена відкинувся на спинку крісла і немигаючи спостерігав, як я ламаю шматочки смаколика і простягаю йому.
Я не знаю, про що він думав у той момент, коли він зробив те, що зробив...
**********
Я тримала скибочку шоколаду двома пальчиками простягаючи йому. Геннадій дивився на мене знизу вгору і я виразно бачила його потемнілий важкий погляд. Різко вхопив мене за зап'ястя він з силою потягнув мене на себе так, що мало не розпласталась на ньому зверху.
Однією рукою я вперлася йому в груди, другу ж з шоколадом, що вже майже розтанув, він утримував на вазі, а він міцніше притискав мене до себе. Мої груди виявилися на рівні його обличчя і я відчувала, як він носом заривається в моє декольте на світло-бузковому джемпері. Я відчула, як його гарячий язик злегка торкнувся шкіри і мене я ніби струмом пробило! Я навіть здригнулася. Але не від насолоди, а від розуміння, що все це неправильно. Так не має бути.
- відпусти... - прошипіла я, намагаючись вирватися з мертвого захоплення.
Гена різко відштовхнув мене, але продовжив утримувати другу руку, по якій уже розтікався шоколад, що розтанув. Підніс мою забруднену долоньку до рота і, не відриваючи від мене своїх очей кольору нічної зелені, почав злизувати насолоду з руки.
— Гена...-- пробурмотіла я...як там кажуть: із психами треба бути спокійною? - Гена, відпусти мене будь ласка... мені ручки треба вимити, бо вся в шоколаді буду, зовсім, як хрюшка... - почала мимрити я. Треба якось може покликати когось?
Гена, як бовванець похитав головою в різні боки і тепер його погляд ставав жахливо порожнім, а язик виводив візерунки між моїх пальців. Він обсмоктував кожен мій пальчик, ніби це було для нього найбільшим кайфом і аж закочував очі, коли проходив по внутрішній частині долоні та згину великого та вказівних пальців. Він ніби кошеня ластився до моєї руки, терся носом, оббивав гарячим язиком, розмазуючи шоколад по зап'ястю і своєму обличчю. І це ....це виглядало просто бридко…
Можливо в іншій ситуації і з іншою людиною (що вже гріха таїти? З Левом, звичайно), це і було б еротично, але зараз, дивлячись у його бездушні очі, на дні яких хлюпалося божевілля, я не відчувала нічого, окрім огиди та розчарування .
- Геночко... відпусти мене... пусти.. - я спробувала все-таки звільнити свою руку.
На мить мені здалося, що я побачила в його очах свідомість. Але ні.....
- Не пущу! Ти моя!!!!! - прогарчав він і з усієї сили повалив мене на стіл, не розбираючи, куди я впала.
Ноутбук звалився на підлогу. Я намагалася вирватися, брикалася і махала руками, розкидаючи речі на підлогу. Легка настільна лампа з тріском повалилася на ноутбук, що впав, ручки розметалися по столу, ваза з квітами відлетіла до вікна, розкидавши шляхи ніжні бутони рожеві троянд, які напередодні доставили від Лева.
- Допоможіть!! - Прокричала я, до того, як величезна лапа не накрила моє горло не почала придушувати ... Я відчувала, як повітря стає мало і починала хрипіти. Друга рука чоловіка нишпорила під моїм светром гарячково пробираючись до краю пояса простих чорних штанів. "Невже він це справді зробить?"
- А ну зліз з неї, мерзота!!!! - останнє, що я почула і тіло Геннадія щось різко відірвало від мене і кинуло на підлогу.
Я сяк-так піднялася зі злотчастого столу і сховалася за кріслом. Намагалося щосили не дивитись на те, що відбувається. Липкий страх скручував нутрощі не даючи більше вимовити ні звуку і я тільки могла, що сидіти навпочіпки і хапати ротом повітря, як викинута на пісок риба. А я нею і була ... Сама винна ... не буває дружби між чоловіком і жінкою. Рано чи пізно хтось зірветься. А я все...дружила. теж мені, "рубаха-хлопець".
Метушня на підлозі тривала не довго. Я почула буквально кілька глухих ударів і невиразне бурмотіння чоловіків.
На якийсь момент все стихло і я почула голос Лева.
— Сергію, бігом до Наташиного кабінету. Тут треба прибратися. Хлопців візьми міцних. Двох... І це... зроби так, щоб по камерах нічого не було видно. - він замовк, мабуть слухав співрозмовника. - Та зараз усе побачиш. Давай! Закриєш кабінет, начебто нічого й не було. І жодного слова...
А за мить я відчула, як сильні руки підхоплюють мене над землею.
- Давай, маленька до мене на ручки. - прошепотів Лев.
- Сумка та пальто... - навіщось сказала я. Боже, що у мене в голові?
- Дівчатка такі дівчатка - бурчав Лев, спускаючись зі мною на руках. Я уткнулася носом у його піджак, але подумки зазначила, що не можу зрозуміти, що це за сходи
- ми йдемо запасним виходом. - немов прочитав мої думки, промовив Льова.
