Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

Я відповідаю йому теж усмішкою, але сил говорити немає зовсім, тож я відпускаю очі.  Погляд чіпляється за паперовий пакет у його руках.

- Повечеряємо?  - піднімає його трохи і трусить.  - Якщо вже в ресторан зі мною ви не йдете, то я вирішив ресторан принести до вас.  Впустіть, бідолашного лицаря? - І знову ця божевільна посмішка, яка робить із серйозного дядька, молодого пацана.

— ох...-- зітхаю.  - Упряжку в стайню.  Холопів у сінник, а ви... сір лицар, прошу до гостини... — театрально зітхаю і роблю рукою, запрошуючий жест.  Спостерігаю, як розширюються очі мого гостя і як він починає сміятися.

- Холопи!  Відбій!  Я на пару годин!  - розвертається до своїх сек'юріті і робить жест рукою.  - Ну!  Дякую, господине!  — відразу відповідає мені Гена і відчиняє для мене двері в під'їзд.

Їдемо у ліфті.  Мовчимо.  Я похмура і втомлена.  Геннадій, вдає, що не хоче прямо зараз заржать.  Тому він легко усміхається краєчком губ, але очі зі смішками його видають.

**************

— А у вас затишно... - проходить Гена на кухню, але не сідає за стіл, а відразу ставить пакет на стільницю і починає розвантажувати пакет.  Сьогодні на ньому немає пафосного костюма, він одягнений у прості джинси та тонкий бавовняний джемпер бірюзового кольору.  Рукава він закотив до ліктя і тепер я можу спостерігати за гарними руками з хитромудрою сіткою вен, що так швидко зараз відкривають контейнери.  Обводить очима кухню, хмикає своїм думкам і зупиняється на мені.

На мить мені здалося, що його погляд обпалив мене з ніг до голови.  По тілу пройшлися мурашки табуном туди й назад.  Я аж зіщулилася від відчуттів.  Приємно це чи ні, я не змогла визначити.

- - Може Ви в душ сходите, поки я накрию?  - спокійно спитав він, знову оглядаючи мене, немов уже бачив мене голою.  О боги!!!  Про шо я думаю???!

- Геннадію...- я так і стояла як укопана в арці на свою кухню і почувала себе швидше гостем, ніж господинею квартири.  — давайте на "Ти", чи що... раз вже ви в мене на кухні господарюєте... - запропонувала я і відчула, як червонію.  Тю ти!  Чого це ??!  А він дзвінко зааміявся  і сказав:

- Тарілки сам знайду .. Іди вже, золота рибка ..хлюпайся.. - Щооо??  І цей туди ж? Втім, я знову видавила з себе посмішку і пішла у ванну.

********
*

Здається під водою я провела довше звичайного і час уже виходити.  Як же швидко прошмигнути повз кухню, щоб переодягтися?

Взяла себе в руки, заплуталася у короткий шовковий халат і яяяяяк дала газу до кімнати!  Ну не в тих ми з ним стосунках, щоб він дивився на мене в халаті.

- Я все бачив!  - долинуло веселе до мене.  Ось же!  Буду тепер чернечий махровий халат тримати у ванній на випадок таких гостей. І взагалі, шось багато мужиків останнім часом хазяйнує у мене в хаті! Треба закінчувати з цією благодійністю!

Швидко натягла свіжу білизну, велюровий домашній костюм оливкового кольору та пішла на кухню.  Картина, що відкрилася мені, була досить привабливою.

Гена стояв біля плити в білій білизняній майці ( светр лежав на табуретці), джинсах, в моєму яскраво-малиновому фартуху і .... смажив м'ясо .... І це було так ... по-первісному ... так.  .. по-справжньому .... Уух ... я моментально спалахнула.

-- З легким паром!  Накупалась?  - він трохи повернув голову до мене, перевертаючи стейк і підморгнув.  - Сідай.  Зараз все буде готове!

Я повільно посунула до табурету, підняла джемпер та притиснула його до себе.  Пахне.  Гостро та пряно.  Запах влади та грошей.  Його особистий аромат.  Ледве не стрималася, щоб не понюхати демонстративно.

- Піду в кімнаті покладу... - пропищала я.  Ну чому відчуття, що я в нього в гостях, а не він у мене? Так ніяково мені ще ніколи не було.

Акуратно склала на підлоговій вішалці гарну річ і повернулася.

- А ти не багатослівна...

— я просто втомилася - відповіла сідаючи.  Гена так швидко відкривав ящики, брав, що йому потрібно, що..:

- А ти точно раніше не був на моїй кухні?  - Припустила я, розглядаючи його шикарну спину, обтягую тонким трикотажем.

— А ти що, частотне пам‘ятаєш, хто хазяйнує у тебе на кухні? — повернув жарт. —  Точно ні, - відповів, нахилився до шафки і вивудив друшлаг.  Я й сама не знала, що він у мене там лежить.  Так таким звичним рухом, що я охреніла.  - Але, у моєї мами був дуже схожий кухонний гарнітур у квартирі.  І розташування таке саме.  - хмикнув він і трохи обернувся до мене.  -- а далі, рефлекси зробили своє...

-- У мами?  -- я здивувалася.  -- це прямий камінь у мій город?  - Уточнила.

-- Ну що ти!  У неї дуже гарний смак і мені це нагадало ..... дім...  - трохи сумно відповів цей мільярдер.  – я не завжди був таким.  І жив у звичайній квартирі.  А мама ... мама не хизується моїм статусом і воліє жити на своїй території, ігноруючи мою віллу.  Тож я тільки влаштовую їй ремонти.  Вона любить цю справу.  — ніжно посміхнувся своїм спогадом і глянув на мене.

— у тебе там... - щось у горлі пересохло. - м'ясо не горить?

— Ні, але вже треба знімати.

-- Я думала, це готова їжа з ресторану...

- Ні.  Це з ресторану, але набір продуктів для приготування вечері з меню.  Так би мовити, щоб не морочитися... - Він підморгнув мені знову своїми очицями. 

*****

Того вечора ми багато розмовляли з Геною.  Періодично виходили мій мікроскопічний балкон на перекур.  Я куталася в куртку, а він відмовився від верхнього одягу, навіть коли я намагалася наполягти.  Він такий домашній, у майці та спущених низько на стехнах джинсах багато розповідав про своє дитинство, невгамовну просту маму, згадав студентське життя.  Я давно так щиро реготала.  І виною тому було не вино, яке ми пили, а неймовірна чарівність цієї людини.  І чому я відмовляла йому у зустрічі?  От дурна!  Давно вже спілкувалися б нормально.

Але не тьохнуло.. Я періодично порівнювала його з Левом...чому ж серце тягнеться до того, кому воно не потрібне...