Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

…… 

І царицею вод мені бути не треба. 

Лиш кохання хотіла з тобою до ночі

Та тобі не потрібна така моя жертва.

Наталі.

З того дня, як я не пішла на вечерю з мільярдером, пройшов майже місяць.

Листопад, забув, що він листопад і щедро обдаровував нас проливними дощами та сльотою.

За цей час, я встигла кілька разів побалакати з моїм дорогим Ведмедем по Скайпу, двічі посваритися і помиритися з Денисом і Дімою, кілька разів "випадково" перетнутися з Геннадієм Звонарьовим, (тим самим потенційним інвестором) у місцях громадського харчування та отримати від нього нереальну  кількість знаків уваги, як нематеріальних, і матеріальних ( останніх, до речі, більше. ).  Ну що сказати?  Гарний чоловік!  Їх там, мільярдерів, спеціально десь виліплюють?  Зазвичай, ті, кого нам показують по телевізору, далекі не те, що від ідеалу, та й взагалі від подібності хоча б симпатичного чоловіка.  А тут .... Зростом під стать Леву або Владу, тобто метра два.  Широкий розворот плечей із вузькою талією та довгими ногами.  Очі.. очі це щось анріал!  Я навіть спитати спочатку хотіла, чи не лінзи він носить, але він мене випередив, сказавши, що це питання його переслідує з дитинства.  Зелені такі, що аж не віриться, що такий колір існує.  Колір свіжо-скошеної весняної трави, але з якимись неоново-зеленим підсвічуванням та жовтими прожилками.  Темно-русяве з легкою просіддю волосся, прямий, гострий ніс і не дуже пухкі, але й не тонкі губи.  Трохи запалі гострі вилиці робили його схожим на хижака, але в мене перша асоціація була, - це Мейн-кун.  Такий кіт величезний, який схожий на мужика печерного, з людськими розумними очима.  Ось точно ... такий, якщо захоче, то дрючком по голові, за коси і в печеру.  Ууууу .... Лячно мені від його уваги.

І ось тепер, у мене в робочому столі лежать футляри з аметистовим браслетом з білого золота, до нього такі ж сережки.  Красивий ланцюжок з підвіскою від Тіффані, також лежить каблучка з якимось незвичайним блакитним каменем, ще купа якихось дрібничок.  Коробка з туфлями Джиммі Чу, сумка від Ермес, ще щось із речей.  Денис сміється з мене, коли я бурчу та приймаю черговий подарунок, бо назад відправнику їх забирати не хочуть.  Так от, начальники мої називають ці брязкальця, інвестиціями.  Мовляв через двадцять років, можна буде загнати за гарною ціною, на крайній випадко здати в ломбард і комісійку.  Торгаші, бісові!

— Рибка, — до кабінету, як завжди без стуку, заглядає вельмишановний Денис Вікторович, і одразу ж протискує величезний букет жовтих хризантем.  - Я заспівав би тобі "жовті тюльпани, вісники розлуки" - сміється, зараза.  - але тут якісь ромашки, - каже він, показуючи носом на букет, стоячи у дверях.

- Хризантеми..-- бурчу я і відриваю погляд від монітора, переводячи на директора.

- Хризантеми?  Ай, та пофіг.  Тобі тут просили передати.  - промовляє він, підходить до столу і кладе віник мені на клавіатуру, принагідно збиваючи склянку з ручками.

Я нервово вибираю все, що розсипалося.

- Навіть не питатиму від кого. ..-- знову бурчу, беру букет і набираю Світлану з проханням принести ще ємність для квітів.  Вази у нас скінчилися вже давно.

-- Не набридло мужика маринувати?  - посміхається.

— Ні.  - різко відповідаючи, припиняючи цю розмову наткорню. - Я не давала приводу.  Щось трапилося?  - Перекладаю тему в робоче русло.

-- Так.  Потрібно організувати презентацію нового житлового комплексу.  А то щось зовсім сумно.  А ти ж зараз у нас "В.о."  комерційний директор.  Тож тиждень тобі на створення і організацію.  І що там із моїм помічником?  Британці лижі милять до нас... - швидко перемикається та роздає завдання шеф.

- Презентацію я розпочала вже давно.  Лев дзвонив - відповідаю швидко.  - Помічник твій потенційний, уже майже здався на мою милість.  Ще трохи і дотисну.  — говорю швидко, згадуючи Янінку.

— А ти певна, що вона підійде?

— Ооо!!  Ще й як!!!  - захоплено відповідаю.  - Ти будеш у дикому захваті.

— Сподіваюся, це зараз був не сарказм.

— Ну що, ви, Денисе Вікторовичу, я цілком серйозно... - усміхаюся у відповідь.

*************

Лев.

Якими тільки хитрощами я не намагався запобігти зустрічі Звонаря з Рибкою, але все ж таки він примудрився з нею зустрітися... І не раз.  Настирний, гад. Але вона для нього лише черговий трофей.  Привід потішити свою пиху.  Чергова галочка у його нескінченному списку перемог.  Але що йому треба від неї?  Невже зіграв дух суперництва?  Чи захотілося свіжої крові?  Відчути себе простим?

На одній і наших зустрічах я признався йому, що дівчина мені не байдужа.  Отоді він і активізувався.

Я перекроював його графік, зривав йому перельоти.  Я знаю, що він намагається завалити мою дівчинку подарунками, але також знаю, що вона їх не приймає.  Сам же ловлю хвилини насолоди від спілкування з нею по відеодзвінках, щоб нарешті побачити улюблені очі й волосся, які вона обстригла по самі вуха.  Але їй на диво добре.  Така мила та красива.  А ще, вона не знає, що багато подарунків і букетів - від мене.  Думаю, вона здогадується, які саме.  Тому що в мене чудові інформатори, у яких язик без кісток.

Намагаюся, якнайшвидше вирішувати всі питання з готелем.  Зовсім скоро відкриття, але я не буду на ньому, поїду до Наталки.

Наталі.

-- Наталія Анатоліївна!!  - чую своє ім‘я, коли підходжу до будинку.  День був важкий.  Після роботи я заїхала до улюбленої тренажерки разом з Янінкою, а тепер ось плентаюсь додому, ледве переставляючи ноги.  Треба було взяти таксі.  І тепер, єдине, чого мені хочеться – це розпластати своє, змучене фізичними навантаженнями, тіло та забутися спокійним сном.  Хоча ні.  В душ ще хочу.

І ось, я обертаюся на голос і бачу, як від великого глянцево-чорного позашляховика в красивому пальті, назустріч до мене біжить ..... Геннадій?

— Я вже думав не дочекаюся... - відхилившись, каже він і посміхається найвеселішою усмішкою.  Гарний чоловік.  Але не мій.