Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

Наталі.

Якщо ви думаєте, що я тут же взяла і побігла купувати вечірню сукню на цю гребану вечерю, то ... ви будете праві ... ... Тільки не побігла, а пішла до подруги.

- Крихітко і чого ти чекаєш біля моря погоди?  - бурчала я на кухні у Яніни

- Та не хочу я йти до тебе.  Не люблю цих розмов, ти ж знаєш ..—. ні, я рішуче не розумію цю жінку.

- Тобі не пофіг?  - я вставила стик в електронну сигарету і зробив ковток вина.  - Тобі за квартиру є чим платити?

- Так, тільки давай без доброчинності.  У самоі .... - вона зробила невизначений жест рукою і обперлася стегнами на стільницю, помішуючи рис з овочами.

- А я й не збираюся.  - відповіла відразу.  - Хочу забрати тебе на гарне місце та оклад і з адекватним начальником.  Мені його вже шкода.  Бідолаха.  Він же не коханку шукає, а секретаря!  Квітко моя ти ж легендарна!  — я посміхнулася до подруги.  - Давай до мене під крильце!  В образу не дам!

Подруга відштовхнулася від стільниці і зникла в арці, що вела до передпокою та гостинної.

За мить з'явилася з тремпелем, на якому в прозорому чохлі висіла ВОНА!  Нереальна сукня!  Пастельна блакить з полірованої віскози, яка більше схожа на шовк, довжини міді.  Повністю закрите з довгими рукавами та підплічниками, що робили лінію плеча жорсткішою.  Відрізний поділ стікав м'якими хвилями, а довга змійка через всю спину додавала пікантності закритому вбранню.

- Човники та сумка у тебе є, чи підібрати?  - Висмикнув мене голос подруги від споглядання сукні.  Не ту професію ти вибрала, Янін, ой не ту...

Я машинально кивнула, підтверджуючи, що все інше є.

Ми ще трохи посиділи і я зібралася додому.  Все ж таки робочий день ніхто не скасовуючи.  А Яніна обіцяла міцно подумати над моєю пропозицією.

Вдома я акуратно повісила сукню в шафу і вирішила відразу дістати туфлі, щоб не ритися потім довго.

Вудила заповітну коробку із взуттєвої шафи, відкрила й ...

.-- Та твою ж мати !!!!  - У коробці лежала тільки один туфель!!  Один, щоб його туфель!!

У пам'яті відразу спливли спогади майже річної давності!!

Ну як можна бути настільки з дірявою головою, що б ніколи не згадати про ці туфлі!  Я не розраховувала на непередбачені витрати цього місяця.  Та де я куплю пристойні туфлі в межах п'ятдесяти доларів?  Бліїїн!!!!

**************

Цілий четвер, я намагалася додзвонитися до Лева, дізнатися, як я можу забрати свою туфлю.  Може, мені зможе хтось передати її.  Але він ніби вислизав від мене.  Коли я йому дзвонила, він не міг прийняти дзвінок.  А коли мені він дзвонив, то я тікала на нараду, чергову співбесіду або взагалі в туалет.

-- Діма!  - залітаю в кабінет Діми і він якось дуже швидко відвертається від монітора, ніби розглядав щось непристойне.  Хоча, чому "ніби"?

- Наталю, твою ж .... Тебе стукати давно вчили?  - обурюється і різко скидає на мене свої сірі очі.

- Ти це... як додзвонитися до вашого кудлатого ватажка?  Мені треба в нього туфель забрати!  - швидко промовила я.

- Туфлю?

- Ага!

- Одну?  - і ще більш здивований погляд.

- Не питай... - махнула я рукою.

- Тепер мені ще цікавіше - підморгнув фін.директор і подався трохи вперед.  - У нього сьогодні переговори не в офісі, мотається островом.  Увечері летить на материк.  Тож ти не додзвонишся до нього... - відрапортував Діма.  - І тепер від тебе не відчеплюся.  Ще й Дениса підключу! - посміхнувся він.

- Боюся-боюся - промовила ніжно я і зникла швидко за дверима.  

Тож вечір п'ятниці стрімко наближався, а туфель у мене не було.  Ще я нічого не знала до пуття про цю людину.  Хоч би побачити його півокою...

Я вже подумки мастирила лижі на те, щоб непомітно втекти з офісу в торговий центр, за туфлями, але все ніяк не виходило це зробити.  Лаялася з секретарями за непомірний кошторис на господарські товари цього місяця.  І якби ще могли адекватно пояснити, на який хрін нам серветки для меблів за дев'яносто євро?...., Добре, що я вирішила цього місяця ґрунтовно їх проконтролювати, а то в попередні місяці цю роботу я скинула на Катерину Андріївну секретаря Дмитра  .  Але цей місяць мене просто вибив із тапок і позбавив більшості моїх нервових клітин, які, як відомо, не відновлюються.

— Світлано!  Ось, поясни мені, недалекій!  - намагалася я, як можна спокійніше говорити з секретарем ресепшина, - Ти "лувак"* вирішила сюди замовити, що б спробувати на дурняк?  Чи, може, ти переслідувала більш благородні цілі?  Смаколиків елітних захотілося?  - я ще раз зітхнула і прикрила очі рукою - або, наприклад, догодити начальству, щоб тебе в асистенти взяли?  - Світлана стояла, смикала пояс на сукню і вичавлювала голову все глибше в плечі.  - Ти розумієш, що ця "дурня» позначиться і на тобі навіть?  А Денис Вікторович по голівці не погладить за нераціональне використання бюджетних коштів.  - говорила я секретарці, що провинилася. Ти б краще ці гроші розподілила на наступний місяць або ручок кулькових ще замовила ... - я видихнула і відкинулася на кріслі.

-- ... стільки ручок ....!?  - Здивовано пропищала Світлана.

- СвєТо…ти тільки це почула...?  - я подивилася в очі дівчини, які зараз не були спотворені інтелектом.  Дивно, раніше, вона мені здавалася розумнішою.  Або це бажання спробувати найдорожче у світі кави, відбило в неї деякі розумові функції.  Я тільки зітхнула.  - Іди на місце.  ... Суму, що залишилася, перенеси наступного місяця.  Катерині повідомь будь ласка...

Добре, що кінець робочого дня.  Погано, що я не купила туфлі.  Ну і добре!  Буду фешн.  На мені сьогодні абсолютно шалені чоботи-труби під крокодила бордово-коричневого кольору на широкому, високому підборі.  Зверху накину своє ж зелене пальто, а в руках у мене м'яка сумка-рідікюль молочного кольору.  Чудово.  Якщо інвестору не сподобається, то це вже його проблеми.

Я розгорнулася на кріслі до великого вікна у мене за спиною і просто дивилася в далечінь, доки.

- Даааавайте, вип'ємо, Наташа, сухого вина!  - ну, так .... як я могла забути про цих двох охламонів ...?