Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

.................... — Чого тобі треба, служивий? 
Той подумав, подумав:

 — У мене все добре, ось тільки порушників мало.  Зараз я торможу кожного десятого, а хочу взагалі всіх.

— Гаразд, —сказала рибка.  — Хочеш гальмувати всіх — гальмуватимеш усіх.

 І перетворила ДАІшника на лежачого поліцейського…

Наталі.

Ситуація в компанії ускладнювалася з кожним днем ​​дедалі більше.  Криза не пошкодувала нікого, зокрема й великих підприємств.  Хоча чому "в тому числі"?  Насамперед!

Бригади на об'єктах страйкували, підрядники затримували будівництво, а "риби" по-крупніше так і норовили відхопити від нас шматок апетитніше.  На носі велика зустріч з британським начальством, а у нас ніхренашечки не готове і нічого надати.  Анжела Марківна – наш юрист, тільки й встигає, що відбивати судові позови, а я втихомирюю істерики нашого доблесного секретаріату, який усіма силами намагається знести всі нападки нашого начальства.

Місяць дався нам зовсім непросто.  Весь цей час я отримувала завдання від Лева Олександровича електронною поштою.  Кілька разів телефонували по відеозв'язку.  Я вдивлялася в гарне обличчя свого шефа і намагалася зрозуміти, що він думає.  Я кілька разів починала розмову про його допомогу, але всі спроби постаратися хоч частково повернути борг, припинялися з перших літер.  Він навіть слухати не хотів про це, тому дуже спритно перемикався з теми на тему.  А моє збентеження з кожним разом зростало все більше.  Я навіть намагалася дізнатися в бухгалтерії дізнатися номер його рахунку, але культурно була послана ... працювати.  А ось після п'ятого разу, послана я вже була подалі і не дуже культурно.

************

Ще один понеділок, холодний темний ранок і я не можу зіскребти себе з ліжка.  Швидко сполоснувшись, поспіхом перекусила приготовленим з вечора бутербродом, який розігріла у мікрохвильовій печі.  Каву швиденько приготувала мені нова кавоварка (о, так! Мрія ідіота збулася!).  Вирішила сьогодні натягнути на себе чоловічі картаті штани з тонкої вовняної тканини, світло-персикову сорочку, а на верх зелений светр з високим горлом на замку.  взуття.

Поки взувалася, і натягувала на себе величезний пуховик кольору хакі (який підігнала мені подруга безоплатно, оскільки і сам він дістався їй безкоштовно), мій телефон розривався в сумці благим матом.  А оскільки робочий день ще не почався, а дзвонити в таку рань мені нема кому, то я не поспішала брати слухавку.  Але абонент був наполегливим і трубка горлопанила навіть коли я їхала в ліфті.  Чому не вимкнула звук?  Так просто, добродії!  Я просто не можу знайти цього дбайливого, голосливого електронного монстра в надрах своєї сумки.  Чи під підкладку кудись залетів... чи хрін знає, але коли я вийшла з під'їзду то…

— Наааатааалі!  Вгамуй мої печалі, Наталі!  - ну так ... хто ж ще може горлопанити на всю вулицю зранку.  Звичайно це двоє з скриньки.  Діма та Деня).  Перший, до речі, був настільки заритий у роботі, що не показував носа зі свого кабінету багато тижнів.  Здається, він жив лише на каві та періодичних перекурах.

— Ви моєї передчасної смерті хочете, бовдури?  - пробурчала я.  - На роботі немає від вас порятунку, то ви тепер мене ще й удома чатуєте?!  А ну шуруйте звідси, що б я вас не бачила! - продовжувала я бухтіти, але не зі зла, звичайно.  Хіба ж можна на них злитися, особливо коли в їхніх руках мій потенційний другий сніданок.  Нелюди!  Знають на що натиснути!

- між іншим, з начальством так не розмовляють..- вирішив нагадати Діма, нібито хмурачись.  І потряс паперовим пакетом із улюбленої пекарні.

- Між іншим, начальство не співає пісень у підлеглих під хатами! І взагалі — я підняла рукав куртки — ще година до початку робочого дня.  І мені ваших мм..кхм...мармиз..на роботі вистачає.  Але коли ви вже приїхали, солодка парочка - я пирснула зі сміху, - то так і бути, прийму ваш хабар.  - я впритул підійшла до чоловіків і вихопила в одного пакет, а в другого стаксисту з кавою.  — Це теж мені?) — з ягідною посмішкою спитала я, роблячи великий ковток.  МММ, як смачно, ще й із карамелькою)).

*******

Двоє з скриньки сьогодні на одній машині, причому - на машині Дениса.  Чи ночували вони разом?  Ну та гаразд.  Неважливо.  А важливо те, що ці двоє від мене хочуть?

Я зручно вмостилася на задньому сидінні залізного монстра і з апетитом вгризлася в шикарний пиріжок з куркою, попутно роздаючи перекус начальникам.

- Ну!  Мовте!  Я вся в увазі!!!!  - промовила я з набитим ротом. — Ви ж не просто так притягли свої дупи до мене.

- Все-то ти знаєш ... - сказав Діма, повертаючись на пасажирському кріслі в мій бік.

- Упустимо момент із моєю проникливістю.  З рання, ви б не приїхали до мене, та ще й з їжею, якби не хотіли від мене нічого.

- Коротше, - почав Денис.  - я знаю, що в тебе до біса роботи, але ти ж наша рибка золота ... - підлиза!  -

- Допустимо.  У вас лишилося останнє бажання!  - відповіла я, пережовуючи пиріжок.

- Чьой-то?  - стрепенулися обидва.

- Той-то!  - в тон їм же.  -- ближче до справи!

- Загалом.  Є потенційний інвестор.  Мізки пудрить вже давно.  То вкладаюся, то не вкладаюся, то хочу, то ризики, то криза, то ще хрень якась.  Але ж ти розумієш, що додаткові вливання будуть нам не зайвими.

Ой, щось пиріжок мені впоперек горла став.

Денис тим часом продовжив.

- Ти тільки не хвилюйся і не кипишуй.  - А ось після цих слів, зазвичай, варто почати хвилюватися і кипішувати.  - Він якось помітив тебе в офісі і попросив мене організувати йому зустріч із тобою.  Мовляв, нагадала ти йому його перше кохання.  — Щоооо??  Він це серйозно?  - так, я бачу рух незрозумілих думок у твоїй голові, тому можеш їх зупинити і дослухати мене.  - вставив Ден.  -- так ось.  Чоловік, він хороший, як розумієш, багатий.  Дуже.  Просто непристойно бути таким багатим.  Якщо я не влаштую вам зустріч, то він влаштує її сам і яким чином мені не відомо.  Але!  — він підняв палець угору і перехопив мій здивований і переляканий погляд у дзеркалі заднього виду.  - Ми тебе не залишимо.  З тобою піде охорона.  Посидиш у крутому ресторані, вип'єш Дон Періньєн.