Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

........... - Жахливу річ.  Я не хочу про це говорити.

 — Ну, а нам не хочеться слухати.

"Король Лев".

Лев.

А що я думав!  Що вона чекатиме на мене?  Вбиватись і сльози литиме?  А за першим покликом на шию стрибати... Нєєє,  брате —  це не про неї.

"Ти ж не думав, ідіоте, що твої перепади настрою її влаштують? Та вона тебе психом вважає напевно!"

Ну, побив стіну біля її квартири...

Ну простояв біля її під'їзду годину...

А потім на виїзді з ЖК, ще чотири.

Чого чекав?

А!  Точно!  Чекав, коли цей кудлатий від неї поїде.  І точно.  Он його тачка вирулює.

Стою далі.  Чого стою?  Виїхав би вже.  Он... до тієї ж Жанки.  Притяглася за мною ще від батька.  Прилипала. Не люблю жінок, що себе не поважають. Хоч раніше і користувався такими. та це не для постійних, стабільних стосунків. 
Стосунки… про це я взагалі раніше не замислювався…   Батько наполягає на її кандидатурі як дружина, якщо самостійно не визначуся найближчим часом.  Погуляли ми з нею кілька разів для проформи.  Ну, я так думав... Разок, п'яний, прокинувся з нею в номері.  Чесно, навіть не знаю, чи було в нас із нею щось… Вона хитро відмовчується, навіть погрози не допомогли.  Було діло, навіть її телефон перевірив на наявність у ньому компромату.  І комп'ютер її перевернули знайомі прогери.  Чисто все.  Може й не було нічого.

І начебто можна було б поїхати до неї, зняти напругу.  Вона була б точно не проти.  На тверезу тим паче.  Але ні... не можу.  Не бачу нікого, крім однієї золотої рибки.

І ось!  Випорхнула з арки і зі спортивною сумкою наперевіс помчала у бік зупинки маршрутного транспорту.  Вже хотів було окликнути дівчину і запропонувати підвезти, але маршрутка, що під'їздила в цей момент, спритно заковтнула рибку в свої сіті.

Треба перестати думати про неї, постаратися хоч трохи стерти її з-під шкіри, але вона гірше за чорнило для татуювання в'їлася в самий мозок, в молекули ДНК і проросла там новим зерном.  Тим, що так мене лякало і відштовхувало від неї, але з тим самим, так неможливо тягнуло і змушувало творити такі дикі речі.

Я сам її навмисне часом ображаю, висловлюю нічим не підкріплені ревнощі.  Ну це для неї вони такі, а мене ж вивертає, як тільки уявляю її з іншим ... та чого вже уявляти?  Я бачив.  І знаю, що її ліжко гріє інший.  Що він її оберігає і, сподіваюся, не ображає.  Тому що якщо я дізнаюсь...хоч відчую на секунду, на мить, що він її образив, я його розірву на шматки і мене виправдають!

******************

"-- Ну ти і бовдур!"  - Нещодавно сказав мені Денис.  Але це не так! Точніше, він має рацію, але не так!  Я повернувся на ній!  Вона змушує відчувати  мене такі емоційні  гойдалки, що я ніколи не думав, що здатний на таке.  Кожен її скороминущий дотик або погляд спонукають у мені багатотисячні електричні розряди, серце довбає десь на рівні горла, а коли я бачу її спину, що віддаляється, гупає глибоко під п'яти і там розривається на дрібні шматочки, чіпляючи осколками те, до чого ще не дістало..

Тепер я знаю, що таке ревнощі.  І це мені взагалі не подобається.  Мені не подобається це відчувати ... відчувати, як розриває і зсередини і перевертає нутрощі.  Десь читав, що ревнощі відчувають невпевнені, слабкі люди.  Так, чорт забирай!  Я не впевнений у тому, що не вб'ю того, хто буде до неї торкатися, хто одного разу зробить її своєю.  І тоді я дам слабину. Слабину в тому, щоб не відмовити собі в цьому задоволенні.

З колишнім Наталі, у мене відбулася розмова.  Коротка, але ємна. Як і з його кредиторами.  Це ж треба було так вляпатися.  До криміналу дійшов.  Довелося батьківські зв'язки піднімати.  Не люблю цей бік його бізнесу та життя.  Проте Рибку більше ніхто не потурбує.  Щоправда, з її цим довбаним кредитом поки не вирішив, що робити.

************

До середини тижня, мій настрій перебував десь на рівні плінтуса, в той час, як я спостерігав щасливе обличчя Наталі.  Вона, немов сонечко, дарувала всім своє світло і тепло, огортала невидимими променями весь простір навколо.  Її миле хихикання, часто долинало то з кухні, то через зачинені двері її кабінету.

Але сьогодні її сміх я почув просто під своїми дверима.  Але до її сміху приєднався ще один.  Теж жіночий і він мені здався надто знайомим, щоб бути слуховою галюцинацією.  І в той момент, коли я хотів уже йти перевіряти, що за балаган коїться в моєму коридорі, двері відчинилися і...

- Левко!!

-- Мама???!!!!!!

- Дорогий!  — вигукнула дівчина з рудим, мов полум'я, волоссям.

- Жанна? - О, боги!  Тільки не вона!

- Лев Олександрович.. - "Одна ти в мене втіха".  Подумав я, але сказав інше...

- Наталю Анатоліївно, що все це означає?

Всі три жінки ввалилися в мій кабінет не перестаючи реготати і секундна затримка на вітання і знайомство одна одної не завадила моїй неперевершеній мамані продовжити розповідати двом молодим дівчатам про те, як я маленьким оглядав своє королівство, уявляючи себе Симбою.

Блондинка і руда похиїкували, в той час, як маман, аж хрюкала від чергової кумедної історії і в її виконанні.

- ой, та перестань бурчати, синку!  - махнула рукою мама і обернулася до Наталі.  - ...і ось, уявляєш, коли він виліз на козирок даху.

-- Мама!!  - гаркнув я.  Жінка ж замовкла і повільно повернула голову до мене.  Її ідеальна темна брова піднялася на верх, а погляд так і пропалював на крізь.

- Лев!  - оо, цей поблажливий тон... - Не перебивай мене будь-ласка.  - спокійно, але твердо промовила вона.

- Так, Лев .... кхм ... Олександрович ... - А це Наталя.  - не кричи...ть на мммаааа....му вашу.  - ховаючи сміх за посмішкою, сказала вона.  - Продовжуйте Марто Олексіївно.

Ці троє вже розташувалися на моєму дивані і не соромлячись обговорювали мене.

- Для вас, мила, просто Марта))) - ось це поворот.

-- Оо, дякую))-- усміхнулася у відповідь, Наталя.

- Марта... - смикнула її Жанна.

— …Олексіївно… — зиркнула мама на руду з презирством, наче біля неї сидів черв'як.  Дивно, Жанна начебто їй завжди подобалася.  Яка ж зміна настрою.. Цікаво.