Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

Лев.

Я заздалегідь обговорив із виконробом усі умови роботи.  Той, у свою чергу, пообіцяв бути максимально чесними об'єктивними.  Проте чоловік назвав такий обсяг роботи і таку суму, що навіть я свиснув.  І це все у мікроскопічній смарт-квартирі.  Для мене сума не була критичною, а ось для рибки, дуже суттєвої, враховуючи всю ту фінансову ситуацію, в якій вона опинилася.

- Уууф ....... - Видихнула Наталка.  - І це все треба робити?  - вона обвела рукою простір і збентежено подивилася на виконроба після озвучення суми ремонту.

-- Дівчино, я чесно, навіть не знаю, хто вам ЦЕ робив .... але ви ж самі бачите ... я ж все показав ... нічого не придумав ... - відповів м'яко, дядько.  - Це ще зараз нормально.  Як похолодає, тут так у щілини дутиме, що ви розоритесь на обігрівачах.  І ще, я вам завтра хлопчика надішлю, він вам фільтри на воду замінить, засмітилися геть зовсім.  Це буде подарунок від мене.  Ну а ви думайте ... Якщо що, тижнів за два ми тут все зробимо.  Команда у мене хороша, усі професіонали.  Ну і не тягніть довго, замовлень вистачає. - Розвів руками мужик.  -- Піду я.  Завтра подзвоню щодо фільтрів.  - І розвернувшись, пішов на вихід.

-- Спасибі вам!  - долинуло втомлене від Наташі.

Я довів чоловіка до дверей, той зупинився взутись.

- Лев Санич ... так я не зрозумів .... - Він зам'явся ... - Ми робимо чи ні?

- Робимо-робимо, Васильовичу.  Я тобі подзвоню.  Ти мені тільки кошторис скинь.  - пошепки сказав я.

- Зрозумів.  Буде.  - відповів так само, кивнув головою, а потім нахилився до мене й пришурхав.  - а вона шо, згуба твоя?  - і хитро так усміхнувся.

- Василю, йди вже!  Кошторис роби!  — з цими словами, я потис рукою прораба і зачинив двері.

У кімнаті, я застав Наташу, на її розкладному дивані з задумливим виглядом.  У руці вона крутила електронну сигарету і періодично затягувалася, випускаючи тонкий струмінь диму.

Я сперся на одвірок і склав руки на грудях.

-- Це все ....-- вона зробила затяжку-- дуже не вчасно .. - Ще одна.  - У мене кредит та іпотека... І треба ще за щось жити. Леве, — вона подивилася в мій бік.  В очах була безнадія.  Не такого ефекту я очікував.  Зовсім не цей погляд я хотів побачити.  -- ... дай мені будь ласка контакти виконроба, я відмовлюся від його послуг.  Нехай мені фільтр та вікно на кухні поміняють.  І все.  Забудовник обіцяв, що це буде надійне житло та проблем не виникне.  Я ж живу тут не більше року..-- я стояв і просто слухав.

- Наташо, будемо вважати, що це "підйомні" від нової посади і другу частину я вам дарую як вибачення, як ми й домовлялися.

- я не можу приймати такі подарунки так просто.

-- А ти обіцяли не обурюватися. - відповів їй у тон.

- Та вже ж.. спочатку кажу, потім думаю ... - Зітхнула рибка.

"Супер, малесенька. Це мені тільки на користь" - подумав я, але вголос, сказав інше.

-- От і домовилися.  - відповів я з усмішкою.  - До завтра, Наталі.  - кивнув і вийшов із квартири, інакше не стримався б.  Але тепер я розумніший.

Ось яка петрушка виходить.  Адже я ніколи не спокушав дівчат, ніколи не цікавився їхніми почуттями.  Брав те, що хотів і особливо не напружувався.  Так само і поводився з Наталі, за звичкою думаючи, що вона в мене в кишені.  Але не той випадок.

Кардинально поміняти тактику поведінки, та ще й у тихушу, не просвітлюючи друзів...таке зі мною вперше.  Але сподіваюся, що цього разу мені вдасться її звабити.

Дорогою додому, до моєї холодної квартири, в якій я ночував, коли залишався в місті, думав про те, як має бути Наташі важко виплачувати іпотеку і той злощасний кредит, до якого втягнув її колишній.  До речі про нього ... Пора б з ним розібратися. Хотіла вчинків? Будуть їй вчинки!

Завтра п'ятниця.  За вихідні слід добре відпочити і всіх переконати, що між нами з Наталією нічого немає.

***********

Наташа.

Зміна в настроях цього нестерпного чоловіка мене лякала.  Лев відступився від мене і тепер поводився не просто, як зразковий начальник, а так, що ніби між нами нічого не було.  Ну, за фактом нічого й не було.  Ми просто цілувалися.  Але все-таки, чомусь мені полегшало.  Як би мені не подобався Лев, я чудово розумію, що не пара йому і що буде краще, якщо ми справді все забудемо.  Напевно, мені все ж таки варто придивитися до Влада.  Як каже моя подруга: вовків боятися, до лісу не ходити.  У моєму випадку ведмедів.

І ось, коли я вже була готова пройти з Медведєвим трохи далі, ніж просто друзі, Лев приголомшив мене новиною про нову посаду і не тільки.

Ремонт, будь він неладний.  Як не вчасно.  Янинка сказала: хочеш перевірити чоловіка, попроси в нього грошей.  Сама б вона так зробила, але не взяла б жодної копійки.  Але я взагалі так зробити не можу, хоч Влад пропонував свою допомогу неодноразово.  А я не можу.  Не можу повністю довіритись чоловікові.  Вже довіряла одного разу.

Що ж, доведеться просити або у Яніни, або писати заяву на відстрочення платежу.

Але все б нічого, якби Жарський не приголомшив мене заявою, що подарує мені частину витрат на ремонт, як компенсацію за свою поведінку.  Але і з цим сума все одно намічалася серйозна.  Від усвідомлення того, що забудовник не виконав своїх обіцянок і що по суті квартира в аварійному стані через рік, ставало зле. Ех, попереджали мене всі знайомі, не брати тут квартиру.

Ну ось тепер залишилася я одна у своїй квартирі, що розвалюється.  Моєму "свіжому" ремонту три місяці, моїм нездійсненим мріям все-таки років десять...

У руці задзвонив телефон, який я стискала у руці.  На екрані з'явився невідомий номер, але я вирішила підняти слухавку.

- Алло.

-- Наташа?  - пролунав у слухавці голос, який я мрію не те що забути, а хоча б ніколи не чути.

- Наташа-наташа .... - Пробурчала я.  - Жорік, тобі чого?

- Твій поряд?

- Який мій?  -- не зрозуміла я.

- Наречений твій...

- Жоріку, кажи чого хотів і закінчуй.