Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)
- Марто Олексіївно, мені дуже шкода вас перебивати, але ж ми все-таки приїхали у справі. - продовжила вона.
- Це я в справі приїхала. А навіщо ти потельопалась за мною - загадка.
Спостерігати за цією сценою ставало все цікавіше та цікавіше. Я навіть підпер долонею підборіддя і розтікся по столу з відкритим ротом. Бракувало тільки поп-корну та пива.
Двері різко відчинилися і я кинув лінивий погляд на того то увійшов. Мені просто цікаво стало, чим усе це закінчиться.
- Марто Олексіївно! Душа ви моя! - вихором влетів Дімон! - Жанночка..- кивнув рудій. - Марто Олексіївно, ви ще прекрасніші, ніж зазвичай. - млосно промовив Діма, схиляючись над простягнутою для привітання рукою моєї найдорожчої мами і залишаючи на ній цнотливий поцілунок.
- Ах, підлабузнику! - картинно збентежилася мама. - Привіт Дмитре.
Балаган набирав обертів і мені все більше ставало цікаво, коли помітять мене.
Свєточка принесла каву на всіх до мого кабінету. Хто її викликав?
Мама продовжувала цькувати байки, Жанна її весь час смикала, Дімон сипав компліментами, а моя ... стоп. Не моя. Наталі так дзвінко сміялася, що в мене щеміло в грудях і навіть головний біль пройшов.
Я ж вирішив, що поки мене не помічають, трохи абстрагуватися і таки переглянути звіт по роботі з ключовими клієнтами.
*************
- Лев, - вирвав із таблиць і цифер мене голос мами. І в цей момент я почув......нічого я не почув. У кабінеті нікого не було. На дивані, обличчям до мене сиділа маман, а за її спиною мигтіла руда шевелюра Жанни.
Я підняв очі від монітора.
-- Добридень Мамо. - сарказму мені не позичати. - З усіма наговорилася?
- Не бурчи. Я справді не могла ж відмовити собі в задоволенні поспілкуватися з твоїми друзями та прекрасною Наталею.
Я побачив, як обличчя Жанни скривилося.
— …так… Мама по-справі. А ти? - я кивнув на руду. Мама ж озирнулася, наче зовсім забула про її існування.
– І я… – тихо пробурмотіла. Дивно, раніше була сміливіша.
- Ну що ж ти ... говори вже. - різко відповіла мама і в півоберта повернулася до дівчини. Жанна відвела очі і стала смикати поділ своєї трикотажної сукні, сором'язливо ховаючи погляд. Що це за фокуси?
-- Гаразд! Я скажу. - мама скинула підборіддя. - Жанна стверджує, що від тебе вагітна. Мовляв, щось у вас було... Я звичайно всім цим тестам не вірю, як і нашим лікарям у місті. ..
— Та як ви смієте??!!!! - скрикнула дівчина. - вам троє лікарів дали однакові результати! - підірвалася з дивана і нависла над моєю мою бризка слиною.
- Нехай іще тут дадуть! Я так не залишу! Льова!
- Що??! -- а що я? Я сам в шоці!
- Що означає "що"? У вас щось було?
-- Мама!! - закотив я очі. Ось тільки перед нею я не звітував за свої пригоди.
- Що, мамо?! Я вже...не важливо скільки років, я мама. - вона пирхнула.
- Ти вирішила винести все сміття з хати? Навіщо? - звернувся я до маман. - Жанно, що це за цирк?! - Руда лише підібгала губи! - коли це у нас із тобою щось було? Чи не тоді, коли ми прокинулися разом у номері готелю? - Мама ахнула. - так я одягнений прокинувся. І навряд чи я був у тому стані, щоб з тобою щось робити. — дівчина звела на мене очі. Її погляд метав блискавки, а мама з жахом прикрила рота тонкою долонькою. — і це було чотири місяці тому! Отямся !!!!!! - вона спалахнула і зрозуміла, що здається прорахувалася. Адже на ній була сукня, що облягала, і під нею можна було простежити тільки плоский живіт.
- Льова .... - Протягла мама.
Я встав з крісла і повільно підійшов до жінок, що сидять. Склав на грудях руки.
- Тато в курсі?
- тато щасливий і мало не про заручини оголосити хоче. Синок! - мама жалібно простягла до мене руку. -- так Так чи НІ? - кинув на руду аферистку швидкий погляд.
Дівчина схопилася швидким кроком попрямувала до дверей і різко відчинивши її вискочила в коридор.
- Я вагітна, Лев. Наші батьки вже давно про все домовились!
- Не було ще такого рішення мого чоловіка, на яке не вплинула б я, моя люба! Береги поплутали? Чи як там у вас кажуть...? - так само на підвищених тонах відповіла їй маман.
- Жанно, іди геть, щоб я тебе не бачив!! - прогарчав я їй. - Або я викликаю охорону!
- Левко... - почув шепіт мами і повернув голову. Мама з переляканими кивнула кудись убік. Я перевів погляд і побачив у дверях кабінету навпроти ошелешену Наталі.
На її обличчі читалося стільки емоцій. Біль, агресія, шок..... І я чудово розумію, що вона вичленувала з цього балагану тільки те, що сказала Жанна. Ситуацію розрядила маман.
— Наталі, ми вам завадили. Вибачте за сімейний скандал на робочому місці. - усміхнулася ця чарівна жінка і зробила кілька швидких кроків до неї. Взяла її під лікоть і спритно почала вести вглиб від кабінету. - Чому б нам не сходити разом повечеряти? - буркнула мама. - Ооо, люба, це Армані? — здивувалася якась мама, і я вже тиху відповідь почув від майже зачинених дверей.
- Так, Марта, це секонд-хенд, доларів десять.
Далі я вже не чув.
