Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

Мабуть треба його знайти. З'ясувати, хто він.  Іти до охорони, подивитися на камерах.  А може подзвонити Денису чи Леву?  Йошкін!  Що ж я дурепа така???  Теж мені... начальник секретаріату.

Вибігла з кімнати архіву, не забувши при цьому закрити щільно двері на ключ.  Хоч до цього здогадалася.  І мабуть таки добре, що це дерев’не одоробло повернули на місце. Головадвавуха... Якщо цей чоловік встиг побувати в серверній, то зачинені двері архіву вже нічим не допоможуть.

Я гарячково металася з кабінету до кабінету, нервово смикаючи ручки зачинених дверей і обмацуючи кожну щілинку у відчинених.  Ну так, звичайно ... цей двометровий дуб обов'язково повинен поміститися між ксероксом і кулером.  Ось тут мене і чекав сюрприз.

- Оооу!  — Боже! Пощади мене і зроби так, аби то зараз був не голос того у якого карі очі чорні брови. Але ні! Всесвіт вирішив мне добити саме тоді, коли я в позі дроворуба, що рубає, стояла між тими самими агрегатами.  Шуканого, я звичайно там не виявила, а ось мою улюблену кулькову ручку, що днями вдало стягнув  Дмитро Ігорович, я побачила.  Навіщо вона мені знадобилася саме зараз – загадка.

Я спробувала повернути голову і вибратися з вузького місця, але щось пішло не так... Я застрягла.  Смикнулася.

Нєть!,..

Ще раз .. рух пішов, але не те, що треба.  Я за щось зачепилася футболкою.  Зсунути плечем важкі тумби не вдалося.  Чи приросли вони чи до підлоги?  Та у кожному русі, я чула зрадливий тріск тканини.

Бляяяя ..... Замість тисячі слів, як у рекламі "Рафаелло".

Грудне низьке хихикання вже не просто дратувало, а відверто дратувало.

- Ееем ... може вже, допоможете вже?!  - вирішила я озвучити.  - , я буду дуже вдячна... - жалісно простягла я.

На задньому фоні пирхнули і я уявила, який має бути вигляд відкривається моєму потенційному рятівнику.  З одного боку, звичайно дуже еротичний (дівчинка рачки, із задертою футболкою. Благо, хоч джинси з високою посадкою.)

Я вперлася долоньками в брудну підлогу і сталося те, що мало статися.  Кулер відсунули, а з ним і половину моєї футболки поїхало в той бік.  Тріск тканини, що розривається, стояв оглушливий у стінах спорожнілого офісу.  Це було моє персональне фіаско.  Та ніІ ще раз ні!  Повним фіаско став момент, коли я обтрусивши долоні і вставши, притримуючи порвану футболку на грудях обернулася до мого рятівника, щоб таки впевнитись, що в мене не слухові галюцинаціі.

--  А що б тобі…..!!  - Простогнала в голос.

- Можна просто Влад.  - усміхнувся цей супермен. Ой, здається, він думає, що ось прямо зараз розтечуся ванільною калюжкою біля його ніг.

- Ееемммм .....скромність явно не твій коник.. - Пробурчала я, намагаючись хоч якось прикрити свій сором.  Добре, хоч білизна гарна на мені. 

Господи!!  О чому я думаю!!!!!!  Заткніть, хто моїх тарганів! Дай мені розуму, хоч крихту! 

- Просто "дякую" було б достатньо... - нежовно відповів Влад.

- Так.  Дякую, що допоміг.  Знову .. - зніяковіла я і спробувала пройти повз нього, забувши про те, що хотіла зробити.

-- А ти куди?  - перегородили мені дорогу своїми широкими грудьми і дивилися зверху вниз, як на козирку.

-- я до свого кабінету.  У мене там є одяг.  А ось хто ти і що тут забув - це інше питання. - Щось осміліла я раптово.  Стою, пальчиком у нього тицяю.  В самому ліфчику. Мені жити напевно набридло…

- Я новий начальник ай-ті відділу.  Тут, на прохання генерального.  Перевіряв та переналаштовував сервер.  А ти що тут забула?

Я пропустила останнє запитання і знову пішла у наступ.  Опонент тепер уже задкував назад.  Правильно!  Бійся мене!

- Денис мене не попереджав, що у нас новий співробітник... - хмикнула я, навмисно наголосивши, що з генеральним я на "короткій нозі".

- А повинен?  - здивувався брюнет.

— Щонайменше, попередити про нового співробітника відділ кадрів, який передає усі запити мені.  А так, як я їх не бачила, то ти не значишся ще в нашому штаті, а отже - стороння людина.  - парирувала йому, скидаючи підборіддя.

Я все-таки протиснулися повз цю громилу і тепер неслася у свій кабінет, де в шафі зберігала кілька сорочок і футболок на зміну.  Ведмідь же плентався за мною, чомусь.

Вже біля кабінету, він наздогнав мене і відчинив мені двері.  Я фурією влетіла всередину і одразу попрямувала до шафи.  Діставши першу ліпшу футболку, постраждалу відразу ж було відправлено у відро для сміття, я помітила в дзеркалі, нахабну, усміхнену фізіономію Влада.

Охренеть можна!!  І де моя сором'язливість????

- Вийди, будь ласка... - спокійно промовила я.

- Ага... - хмикнув він.  -— моя душа вимагає продовження банкету! Так що давай, не соромся — нахабно пирхнув.  - І дзвони Денису.

- І подзвоню!  - показала йому язик у відзеркадення і натягла персикову футболку. Викурвив! 

Повертаюся до нього та демонстративно набираю Дениса.  Той напрочуд швидко підняв трубку і новини про нового співробітника навіть не здивувався.  Навпаки, розповів, що це його старий товариш, який тепер наведе лад у їхній системі, як навела його я.  Мовляв, працювати нам треба спільно і продуктивно.

Поки генеральний співав дифірамби новому колезі, той стояв навпроти мене і свердлив мене своїми темними вирами.  Жах!  А ще, з його губ не сходила яхідна усмішка.  Так і хотілося поправити її... лопатою.

Коли мені набридло споглядати переможний вираз обличчя Влада, я круто розвернулась у своєму кріслі до вікна і прошипіла в трубку:

- Денисе Вікторовичу, чи можна до вас звернутися не як до директора, а як до друга?

- Так-так, Наташик - весело відповів цей ... друг.

- Ти придурок, Дене.  Я мало не підняла на вуха поліцію, аби, заявити про незаконне вторгнення на підприємство.  А ти веселишся?  Ще й - я зробила паузу, - ведмідь, бачив мене в непривабливому вигляді.. - шипіла я далі, не гірше за змію.

- Оу!  І в якому це вигляді він тебе бачив?  - усміхався Денис на іншому кінці дроту.