Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

- Яких кущів?  - Я що, заїкаюся?  Ну звичайно, почнеш тут заїкатися, коли прям зараз тебе з'їдять.

І тут мене підхоплюють під руки і телепортують до мого кабінету, при цьому з ноги відчинивши двері.

Та шоб вам!!! Казала не вішати ті нещасні двері! Ну заважають же! Знову штукатурка посиплеться" - подумала я, перш ніж відчути опору під ногами.  У ніс одразу вдарив солодкий квітковий аромат, від якого запаморочилось в голові.  Я розплющила очі і...обомліла.

Кожен сантиметр приміщення було заповнено вазами.  Яскраво-рожеві, білі, жовті, з чорним обідком, сині.  У горщиках, вазах просто відрізані.  Їх було така неймовірна кількість, що навіть на столі оберемками вони не містилися.

Лев розлючено почав штовхати бідні квіти, бурчачи лайки під ніс, розкидаючи їх по підлозі.  Він схопив одну з ваз і з усієї дурниці шпурнув її в мій бік.

Я пригнулась ... і наче крізь сон почула звук розбитого скла.

- Та ти достааалаааааа!!!!!!!!!

Врятуйте мене від цього неадеквата!

Не знаю, скільки я просиділа навпочіпки, але отямилася я від свіжого вітерця, що обдував мій правий бік.  Розплющила очі і повільно повернула голову убік.  Лев стояв посеред кабінету, нервово стискаючи кулаки.  Світле волосся розтріпалося і тепер неслухняними пасмами спадало на його обличчя.  В очах переляк упереміж зі злістю ... але на кого?  На мене?  Що я зробила...?  Що це взагалі за перформанс із квітами???

Не одразу помітила, але почула, як за його широкою спиною пролунали приглушені людські голоси.

На ногах, що не гнуться, я встала і повільно поплелася повз розлюченого... начальника?... У натовпі, що зібралася в коридорі, поглядом вчепила нашого завгоспа.

- Дядько Саш...- Осиплим голосом я сказала...

- Так, дочко ... ти це ... не хвилюйся ... віконце зробимо ... приберемо все ... - Відразу відповів чоловік.  Гарний дядько.

************

Вже годину я зводжу себе на тренажерах.  Сьогодні не мій день.  Але спорт зал – це єдине місце, де я без шкоди для себе та оточуючих можу випустити своїх демонів.  Добре, що подруга мене привела сюди.

- Морозко сьогодні лише ввечері буде.  А ти вже зранку?  - почувся знайомий голос.

- Ага, Михайловичу.  Нерви ні до біса...-- відповіла я, просуваючись до наступного тренажеру.

- двадцятку візьми.. - прокоментував мої дії тренер.

Я начепила запропонований "млинець" і лягла на лаву.

- Страхуйте!  - Тренер виконав.  - Вляглась зручно, обхопила гриф і за допомогою тренера підняла на витягнутих руках.  Вдих

- Чоловік?

Видих.  Повільно піднімаю.  Вдих.

- Мг... - моя відповідь.

- Козел?  – уточнив Михалич.

Видих.

- Мг..

Ще кілька разів...

- Не вгодив?

- Придурок... - видавила я з себе з видихом.

- Це зрозуміло... - простягнув посміхаючись. - Тобі б з подругою поговорити... у вас дівчаток це працює як психотерапія.  - констатував тренер.

Точно!  На роботу я сьогодні навряд чи повернуся.  А ось провітритися, мені не завадить.

"Коли хріново на душі і Нескафе не лізе в глотку. Ти подзвони скоріш мені, ми разом наскребемо на водку".  Каже народна мудрість.  І хто я така, щоб із цим сперечатися?!

Зробивши ще підхід, я побігала трохи на орбітреці і поплелася в душову, змивати напругу.

У громадському транспорті було душно та спекотно.  І те, що я сполоснулася в душі спортзалу, ніяк не врятувало мене.

Квартира мене зустріла звичною порожнечею і запахом ремонту, що ще не почався.  За час роботи моя досить непогана зарплата йшла переважно на будматеріали та меблі.  Тому в мене я вже була повноцінна кухня, на якій ремонт я зробила насамперед, як тільки заселилася.  Тепер у мене гарний бежевий гарнітур у класичному стилі, вбудований холодильник, плита з духовкою та інші класні примочки.  А ще, я купила рожевий чайник, про який мріяла вже давно такий цукерковий колір, який просто зводив мене з розуму.  Також у мене була рожева найлегша тюль і цей же колір я повторила в деталях кухонного м'якого куточка.  Ну що ж, кухня мрії є, тепер я в пошуках ідеального ліжка чи дивану та кахлю у ванну.

День був у розпалі, оскільки з офісу я пішла так і не розпочавши робочого дня.

Начебто й витрусила дурниці з мізків, але тепер я намагалася міркувати логічно.

Якщо Лев так розлютився від квітів у моєму кабінеті, значить, я однозначно не байдужа йому.  Але тоді чому він ігнорує мене .  Адже спочатку він сам проявляв активність.  І так, я повністю згадала ту ніч, що ми провели разом на моєму матраці.  Чоловік так ніжно притискав мене до себе, і так владно підгортав мене до себе під бік... і нквіти не спробував скористатися моїм неадекватним станом.  А ті смс, що я п'яна строчила йому, я зберегла так само, як і його милі відповіді мені.  І як він не послав мене до пішої еротичної подорожі?

Ще одне питання мене мучило: від кого квіти?  Хто пограбував квіткові магазини?  Не міг це бути наш новий ведмідь. Адже він отримав від мене відсіч.  Я б точно собі не подарувала, якби так погано поводилася.  Хоча і він теж "красень".  Облапати в перші секунди ... КХМ.  контакту, потім непрозоро натякати на секс.

Ай!  Ну, його!

Я ще раз прийняла душ, натягла на себе бірюзовий домашній сарафан і зателефонувала Янінці і домовилися, що в п‘ятій вона під'їде, тому що її начальник звалив у відрядження і слава богу її з собою не взяв.  Взялася за приготування нехитрої вечері, як у двері подзвонили.  І коли нам домофон уже встановлять?

Трель дверного дзвінка мене налякала.  Я випустила ніж, яким обробляла рибу і він у польоті на підлогу трохи цвіркнув мене по нозі.  Не боляче, але неприємно.

Незважаючи на дверне вічко, відчинила двері і переді мною виник мій персональний кошмар.