Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

-- ...я ось вам .... чаю м'ятного заварила ... - і простягла мені кухоль з ароматним напоєм.  - А то ці - вона кивнула головою назад - щось зовсім не в собі.

Я підійшла до неї та прийняла чай.

-- Дякую, люба.  Я ціную... - посміхнулася їй.  - Проходь, посидимо..

-- Ой та все добре..Тікаю.  У мене там канцтовари приїхали... - протараторила молода дівчина.

Я ж загальмувала її вже біля сходів, що вела до ресепшину.

— Свєтику, ти вибач мені, якщо буваю різка .... - Я зніяковіло подала плечима.  Дівчина так само мені кивнула і подарувала несміливу усмішку. Боже! Зашугала дівчинку. 

- Це лише робота, Наталя Анатоліївна.  Я не ображаюся і знаю свої недоліки. Ви тут хоч порядки навели.  Дякую.  - відповіла дівчина і зникла на сходах.

А я посміхнувшись самій собі, повернулася до робочого крісла.  Треба буде дівчинці коробку цукерок піднести.  А то, з мене тут уже цербера зробили.

*****************

Чоловіки сиділи у барі.  Давно сиділи ... про це свідчили дві порожні пляшки з-під незрозумілого алкоголю на столі і попільничка повна недопалків.  Що це за дивний бар?  Як вони тут опинилися?  Ах да!!  Це був найближчий до їхнього офісу, що знаходився в промисловому районі їхнього міста.  Дешевше заклад з дешевою випивкою для простих роботяг, що тинялися тут і у робочий час.  "Наливайка", так їх здається називають?!...і де тільки в такому закладі взявся віскі?  Чи вони притягли з собою?  І чому попільничку не прибирають?  І стіл би протерти.

— Замовляти щось ще будете?  - проскрипів неприємний прокурений голос ..... офіціантки???  Немолода дама, з яскравим невмілим макіяжем, що ніби маскою лежав на її обличчі, вбиваючись у всі пори та зморшки.  Одягнена була в бблискучу міні-спідницю, що відкривала товсті целюлітні стегна і червону кофтинку в обліпку, що явно була їй не за розміром, так як вона в ній була схожа на шинку в сітці, так вона обтягувала її звисаючий жирний бік.

Лев не звик до таких видів.  Скривився від голосу і тут же в пам'яті спливли невеликі пружні стегна тієї, що так хвилювала його душу і розривала серце на шматки.

Ох, що він за дурень такий!  Це ж треба було так образити дівчину.  Ні за що ... ось зовсім ... Вона ж не в курсі, що так діє на нього, що він готовий рвати будь-якого зубами, що тільки дихне в її бік.  Придурок!  Мудаку!  Кретін!

- Намммм бииии... - п'яно простягнув Денис.  - це...-- зробив невизначений жест рукою...-- п-пп- попільничку... ось...-- підняв вказівний палець вгору - прибрати.

Офіціантка хмикнула, ніби її не попільничку прибрати попросили, а як мінімум на жердині станцювати.  Хоча від такого повороту вона не відмовилася б.  Але все ж таки підняла повну ємність зі столу, мало не вивалюючи своє добро на Дениса.  Сам молодик, здається аж протверезів від такого випаду.

Балувані стали. Та чого вже ... завжди такими були, скільки пам'ятаю.  Дівок ділили ... бізнесом займалися.  Усі розумні, навіть надто.  Усі вимогливі до себе та оточуючих.  Але ніколи!  Ніколи не били морди один одному вивалюючись у пилюці.  Дімка був лише як рефері.  Все розтягти нас намагався і сам мало не отримав.  Але в нього інше ... у нього дитяча втрачена любофф.  Він не такий, як ми з Денисом.  А ми з ним два довбодятли.

- Ні, ну ти уявляєш .... - мовив я вже вкотре одне й те саме - ходить, задницею своєю у футболці короткій крутить ... а я ж не з планети Железяка.

— Шелезяка.. - перебив Денис.

-— Шо?

- Капшо!  Ш-елезяка, кажу.

- Хто?  -- не зрозумів..

- Планета...

- Яка планета?  Не залізний я кажу.. - відмахнувся від нього і п'яно відкинувся на спинку залізного стільця... скрипучий зараза.

- Ну так ... хишшшник -

- Хто?

- Ти!  - тицьнув пальцем Діма.

- Яяя?

- Головка від ... ой!  Ік!  - гикнув Ден - ... патіфона.

- Та пішли ви.. козли - я образився.

- Так що ти?.. - не відставав Денис - любиш її?

- Та біс його знає.... - знизав плечима.

- Так поступися мені.

- А ось це, бачив?  - підніс до його носа свій кулак.

- Та тихо ти ... надивився ... вже ... - відмахнувся друг.

- Льова, от чого ти ображаєшся?  - подався вперед Дімон.  - ти сам не гам і комусь не дам...

- А я не "комусь" - вставив свої п'ять копійок Денис і помахав для вірності пальцем.

Я дав йому потиличник.

- А ти взагалі заткнися!  Наговорився вже сьогодні!  - махнув на нього Дімко.  - Ти от, якщо не любиш, то дай іншому спробувати..або борись за неї.  Але тільки тоді визначся вже .... потрібна вона тобі чи ні ... А то, Лев, як придурок себе поводиш, ну чесне слово!  - І поклав руку на ... 

— Серце з іншого боку… — буркнув я.

-- Та пофіг.  Ти зрозумів... - махнув він рукою з сигаретою і здається зачепив мій піджак...

— До речі .... я з'ясував дещо про ті дорогі речі, що були на Наталці.  І їхнє походження мене зовсім не порадувало...

- Так це... - знову ця п'яна морда... - можна я її - заїкнувся цей смертник. - На побачення запрошу?

- Запроси... - чомусь дуже спокійно відповів я.  - Тільки вона все одно тобі відмовить.

– І чому це?

- Тому це — передражнив його.

- Закладемось?  - пʼяні очі вп'ялися в мене.

- Та пішов ти...- і глибоко затягнувся дешевою сигаретою, що купив у тому ж барі.

- І піду, Леве... І піду...