Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

Наталі.

-

З того пам'ятного дня, коли шеф виявився у мене в квартирі, минуло вже три тижні.

По-перше, зусиллями мого невгамовного начальства двері повернули на їх законне місце, тому паломництво до мене тепер супроводжувалось голосним гуркотором по дерев‘яній поверхні. 
По-друге — мабуть воно і на краще. Хоч менше бачу оту випещену мармизу мого надто хвилюючого шефа.

А Восьме березня взагалі минулося, як у тумані.  Крім того, що це був понеділок, мені довелося готувати накази на звільнення за статтею за промисловий шпигунство, кількох співробітників.  Так, світ великого бізнесу жорстокий.  Денис Вікторович рвав і метав, тож свята не вийшло всі ходили сумні та похмурі.  Наприкінці дня, ці три богатирі зібралися в кабінеті у генерального та жлуптили вісків три горла. Не пили, а саме жерли.  Оскільки я залишилася чергувати їх і кілька разів робила замовлення на "Ракета", на доставку віскі певної марки та закуски.

Про те, що було жіноче свято, ці троє альфа-самців згадали лише до четверга і цього дня, мій кабінет був завалений квітами та різними приємними дрібницями.  Однією з них виявився сертифікат на дуже велику суму в один з будівельних гіпермаркетів нашого міста.  Я навіть знаю від кого це.  Але не подам виду, бо в нас підписано пакт про ненапад і ось уже майже місяць як ми не надавали один одному ніяких знаків уваги, крім чергових чи ділових.  Тобто вітаємось навіть через раз.

Воно й зрозуміло.  Не можуть бути стосунки у короля з простолюдинкою з купою проблем.  От і не став він більше морочитися.

Зважаючи на те, що двері в мій кабінет були відсутні, а паломництво моделей  від Ес до дваіксаЕС з ногами від вух, і губами від гіалуронки, в кабінет начальства із завидною частотою стало збільшуватися, я вирішила все-таки поставити його на своє місце.

Бо сил ніяких немає, бодай йому!

- Нааатааааліії!  Вгамуй мої печалі, На-та-лії!!  — як завжди заспівав Дмитро Ігорович, зупиняючись біля мого кабінету і спираючись на одвірок і оголюючи свої ідеальні зуби.

Я підвела голову від монітора і посміхнулася Дмитру.  У нього такий гарний голос.  От би в караоке з ним покричати).

- І Вам доброго ранку, Дмитре Ігоровичу).  - весело відповіла.

Дмитро Ігорович вальяжно заходить до мого кабінету і падає на диван.

--Там твій начальник звірствує, я тут перекантуюсь..-- зітхає фін.директор відкидаючи руку на спинку.  - Не хочеш кави?  — і давить либу до вух, думаючи, що я зараз піднімусь і побіжу вити йому напій.

- Хочу.  - Відповідаю, не відриваючи погляд від монітора.  - Збацаєте?  - Чекаю на реакцію і посміхаюся ще ширше.

- Жорстока ти жінка, Наталя.  - Ще одне зітхання і картинно опущені очі.  — я ж весь у справах праведних, як бджола в сезон збору пилку.  А ти ось так жорстоко.

- Яяя??  - дивуюсь і виглядаю з-за комп'ютера.  - Вам би помічника, Дмитре Ігоровичу.  Або секретаря у відділ.  А я ж не по цій частині і так само, як і ви у справах праведних, не гірше за тих бджіл.

- Нєєє, у мене там вистачає серпентарія - хмикає Дмитро - та й у вас тут веселіше.  А ось Денису нашому світло-сонечку, хорошу дівчину асистента треба.  Є на замітці?

— На замітці є, тільки ламається, як школярка на студентській вечірці.  Але Денису поки терпить, а як притисне, то я і панночку швидко вмовлю.  - відповіла я.  - Ну то що, як щодо кави?

Тут двері злегка прочинилися і з-за них вигулькнула мордаха ... нашого генерального?  А він тут що забув?  І взагалі, що за мода така пішла, влаштовувати у мене тут посиденьки!!

— Наталі, сховай мене...-- прошепотіло це скуйовджене диво, адже я тільки зараз помітила, його досить пом'ятий вигляд.  - Льова зараз лінчуватиме...

Я махнула головою у бік шафи і головний шеф швидко метнувся туди, прикривши всі двері.

Ще хвилин за п'ять, вже двері мого кабінету відчинилися з такою силою, що посипалась штукатурка.  Їй-богу, думала з петель злетить...Тільки ж поставили! От чула моя душенька — не треба було…

- Наташка!  Я знаю, що він тут!  - гарчав Лев!  Ну, як є цар звірів.  Волосся розтріпалося, очі шалені, кулаки стискаються, на вилицях жовна ходуном ходять.  Озирнувся і засік Дмитра.  - А цей, що тут робить?  - фін директор скинув свою ідеальну брову.  - Усіх мужиків уже зібрала довкола себе, шельма?  - примружився він і подався всім тілом до мене нависаючи кам'яною брилою.  Я аж назад позадкували у своєму кріслі, втискаючись у спинку стільця.  Обурення в мені клекотіло і вимагало вирватися на руду шляхом набивання нахабної морди, одного кота общипаного, але.

- Тобі, хто давав право дівчину ображати????  - мабуть не сильно і злякався Лева Денис, раз виповз із свого укриття.

Ооой, що зараз буде.

Навіть Діма підвівся...

Стоять вони посеред кабінету, а там десь скраєчку маленька я.  А ці троє... на богатирів вони зараз не тягнуть, а от на розбійників, дуже навіть.  .. Пар з ніздрів валить, жовна ходуном ходять.. іскри летять.  Здавалося навіть повітря в приміщенні густіше стало...

За що?  Чому він так сказав?  Добре, хоч не шльондрою обізвав... Ну, а те, що інші начальники на захист встали, то й зовсім гріє душу.

Після їх злісних глядалок, чоловіки стискаючи кулаки і щелепи, демонстративно пішли з мого кабінету, попередньо штовхнувши стілець, стіл і ледь не зносячи багатостраждальні двері з петель.  Ні.  Все ж таки треба було її ставити на місце.  Дивишся і одвірок був би ціліше...і штукатурка.  Тепер доведеться просити завгоспу, що вирішувати з цим, а то не комільфо в облущеному кабінеті сидіти.  І меблі тут абсолютно ні до чого.

Все це я думала, поки усувала невеличкий погрм на своїй території, але насправді тихо матеріалам собі під ніс.

- Наталя Анатоліївна.. - я здригнулася від тихого голосу.  У дверях застигла перелякана Світлонька з великим кухлем у руках.

- Так, Світлано ... Щось трапилося?  - Спокійніше промовила я.  Дівчина була трохи налякана.  Мабуть вибухова хвиля пройшлася і по ній.