Я тебе не зраджу - Іра Майська
Глава 9
Даша
Пари скінчилися, попереду вихідні. Додому я не планувала їхати. Пообіцяла все ж таки піти на побачення з тим красунчиком. Ми не бачились, в академії його не було. Писав мені і аудіо записував, був за кермом, типу приворожила його. Усі дні тільки і думає про мене і наше майбутнє побачення.
Хочеться вірити, чесно...
Ніби нормальний хлопець.
Але глибоко в серці сидить та образа на всіх чоловіків, а особливо на тих, хто має банківські рахунки. Того і довіри більше нема до чоловічої статі.
А все через одного козла, в якого я була закохана у минулому році.
На телефон падає сповіщення. Читаю та посміхаюся.
Красунчик: Привіт, красуне! Сподіваюся, що ти сьогодні не збираєшся мене бортанути?
Я: Ти скажи мені, який у тебе план. І я подумаю)
Красунчик: Хочу попередити аби одягалася у щось спортивне та тепле.
Я: Куди це ти зібрався зі мною на перше побачення? Сподіваюся, що то не ліс)
Красунчик: Ну... Як сказати тобі...)
Я: Три крапки в самому кінці мене якось лякають!
Красунчик: Не бійся. Я тебе не ображу. Заїду о восьмій.
Якщо до цього повідомлення я ще думала, що одягти і перебирала купу нарядів. То зараз в мене вибір невеликий.
Приймаю душ, наношу свої улюблені пахощі для тіла і масло, для термозахисту волосся. Витягую їх феном аби так не пушилися. Зв’язую у високий хвіст. Роблю легкий макіяж. Одягаю свій улюблений спортивний костюм і вуаля.
Сусідки по блоку кличуть мене з собою на дискотеку, але втікаю на вулицю, сказавши, що маю ще купу справ.
На вулиці мене зустрічає Макс. Обіймає за талію і садить у свою машину. Мазнувши поглядом по натовпу, що зібрався під гуртожитком, бачу подругу Глінської. Вона дивиться на нас та проводжає не зовсім добрим поглядом.
- Привіт, красуне. Це тобі. – дістає з заднього сидіння шикарнючий букет польових квітів і кладе мені на коліна.
- Вау! Мені ніколи не дарували такого букету. – трохи шоковано відповідаю йому. – Дякую. Дуже гарний.
Заріку явно подобаються мої емоції на такі прості речі. Він чмокає мене у щоку і швиденько зачиняє дверцята. Обходить машину, заводить двигун, викручує кермо та плавно виїжджає на дорогу.
Намагаюся випитати куди він мене везе, але він лише загадково посміхається. Коли з’їжджає з траси на гравійку, то я розумію, що їдемо туди, де вже були.
- Можна зав’язати тобі очі? – запитує Макс.
- Сподіваюся повернутися в гуртожиток живою. Ти ж не плануєш мене скинути зі скелі? – з награним страхом чекаю відповіді на це питання.
Хлопець знову так щиро сміється, що мені майже нестрашно. Він зупиняє автомобіль. Я обертаюся до нього спиною. Від дістає з заднього сидіння шарф з м’якої тканини. Надягає мені на очі. Ми рушаємо далі.
Через пару хвилин машина зупиняється.
Перевіривши аби я нічого не бачила, Макс виходить на вулицю, відкриває мої двері та бере мене за руку. Кладе її собі за шию, а сам знімає мене з сидіння і десь несе, мов якусь принцесу. Потім ставить на землю. Знову перевіряє зав’язки та потроху підштовхує уперед, стоячи позаду і тримаючи мене за талію. Від цих дотиків в животі прокидається метелики.
Я глибоко вдихаю. Грейпфут. Такий смачний та привабливий.
Ступаю по м’якій траві, йду дуже і дуже повільно. Шум моря десь там, внизу. Серце калатає від хвилювання.
- Постій так хвилинку. – прибирає руки від мене та відходить в сторону. Але я так вчепилася в нього, що він знову посміхається до мене. – То ти боягузка.
Через хвилину підходить до мене, стає знову позаду. Однією рукою обіймає, а іншою знімає пов’язку з очей.
Ого! Вау! – це все, що в мене виходить вимовить.
Перед собою бачу картинку, мов з романтичного фільму. З десяток хвойних дерев, на них сотня мілких-мілких лампочок. Які дають м’яке тепле світло. Палатка між деревами. Поруч місце для вогнища. Заготовлено купу сухих гілок для багаття, які тільки і чекають аби кинули палаючого сірника туди. Просто чаруючий вид, від якого я втратила змогу говорити.
Красунчик обіймає мене поверх плеч, руками хрест на хрест. Міцно притискає до себе. Схилившись до мене нижче, шепоче аби не порушити такий момент.
- Я дуже старався для тебе. Правда. – мовчить якусь секунду, а потім додає. – Але тільки не думай, що це тебе має змусити до чогось. Я справді хочу робити таке для тебе.
Шумно затягується моїм запахом. А я мовчу. Просто мовчу, відкинувши голову на його груди і насолоджуюся цим моментом.
- Ну, точно маніяк. – так само пошепки відповідаю. – Спочатку заманює до себе у логово дівчат, а потім...
- А потім змушує їх закохатися у себе. – перебиває мене красунчик, бере за руку та веде до палатки.
Розстібає блискавку, розкриває її.
- Сідай, будь ласка. Думаю, що тобі тут буде затишно.
Дістає пляшку білого вина, тарілку з їжею. Там оливки, сир та м’ясна нарізка. Сідає поруч зі мною.
Палатка широка, імпровізований вхід також. Ми сидимо якраз на вході. Наші двері, якщо можна так казати, підняті догори. Підлога всередині застелена карематами, є подушки та плед.
Красунчик відкупорює вино і наливає нам у скляні келихи, десь на два пальці. Небо чисте-чисте, зірки усюди. Багаття в метрі від нас. Потріскує і не дає можливості змерзнути на цій відкритій місцевості.
- Пропоную випити за тебе, красуне. – підморгує мені.
Ми обережно торкаємося кінчиками келихів і робимо буквально по ковтку.
Смак розходиться по всій ротовій порожнині такою приємною солодкістю з легкою кислинкою.
- Дуже смачний напій. Видно, що обирав спеціально для мене.
- Це ти так тонко натякаєш на те, ніби я хочу тебе зпоїти?
- І не тільки. Бачу, ти підготувався на всі випадки життя. – махаю головою нам за спину. Натякаючи на імпровізоване ліжко.
Ображаєш. – а через хвилину додає. – Хочу дарувати тобі чудові спогади. Хай це будуть маленькі моменти, але все зроблю, щоб ти їх пам’ятала усе життя. І я хочу аби ти в мене закохалась.
