Я тебе не зраджу - Іра Майська

Глава 11

Даша

Він мені подобається.

Мені подобається Максим Зарицький. З такими думками я прокинулася вранці. Всю ніч перебирала спогади про вчорашній вечір. Хлопець огорнув мене своєю увагою та турботою з перших хвилин нашого знайомства. Признаюся чесно, мені подобається таке ставлення до мене. Але і лякає до чортиків.

Я дуже боюся потрапити у таку ситуацію, як у минулому році. Коли мене просто використали і висміяли мою закоханість.

А я дурепа. Найсправжнісінька дурепа, бо повірила у те, що мажор може закохатися в мене. У просту дівчину, зі звичайної родини.

Ні, не може. Він може просто пройтися катком по моїм почуттям і насміхатися з такими же багатіями – придурками. І розповідати всім, як лишив мене незайманості.

Я одразу не повірила, що Антон усім розповів про нашу ніч. А коли його колишня однокласниця, Глінська, привселюдно почала сміятися з того, що я не мала ніякого досвіду. Саме тоді мені не було більше чого додати і якось виправдати того, у кого була закохана по самі вуха.

Після цього всього бруду, я вирішила не знайомитися ні з ким і не заводити жодних стосунків з ними.

От я і зараз думаю, що мені варто пригальмувати у спілкуванні і зустрічах з красунчиком. Але ж він такий красунчик.

Сама ж і посміхаюся своїм думкам про нього.

Хутко збираюся на пари.

Від Заріка висить повідомлення доброго ранку. Та я спізнююся і тому нічого не відповідаю йому.

Плету собі два колоски. Одягаю білу майку на тонких бретелях та джинсову спідницю, значно вищу колін. На ноги надягаю білі кросівки.

Вискакую на вулицю, на ходу накидаю на голі плечі жакет.

Навпроти дверей у гуртожиток на мене чекає сюрприз.

Стоїть, опираючись на свою машину, мій красунчик. Ну, ніби, як і не мій, але наче і мій.

Проводжає студентів пустим поглядом, без особливої зацікавленості. Чого не скажеш про дівчат, які б мали поспішати на заняття. Але кожна заглядає на брюнета і посміхається йому.

Та він камінь. Скеля. Жодної емоції. І здається, що навіть, роздратування пробігає по його обличчю. Яка вже там посмішка їм у відповідь.

Мені подобається те, який він вигляд має у дворі мого гуртожитку. Він виділяється з натовпу. Чи то мені тільки так здається?

На голові стильний безлад, груди та плечі облягає біла футболка з якимось чорним принтом. Темні джинси та білі кросівки.

Образ завершують два стаканчики з кавою у його руках.

Коли ми зустрічаємося поглядами, то я бачу, як він просто їсть мене очима та стримує усмішку. Так, я старалася саме для тебе. Від цих емоцій мене саму прошиває током. Але я хочу випробувати його витримку.

- Доброго ранку, красуне. ‐ голосно привертає увагу до себе.

Виляю стегнами і йду до автівки. Макс присвистує, розглядаючи мене. Схиляється та ніжно цілує у щоку.

- Тримай. Подумав, що кава, якщо не в ліжко, як дівчині. То перед заняттям, як подрузі, можу організувати.

Віддає мені стаканчик з гарячим напоєм.

- Вирішив, що ти спізнюєшся, якщо у відповідь нічого не написала. І певно, що не встигнеш випити кави.

- Доброго. – не стримую свою широку усмішку від його коментарів. – А ти, дійсно, впертий.

- Я ж казав. – підморгує мені і допомагає сісти в машину.

Звичайно, що не втрачає можливості притримати мене за попу. А я, вже сидячи на сидінні, стукаю його кулаком по плечу. Ніби кажучи аби тримав свої руки при собі. Намагаюся сховати посмішку.

- Ауч. Я ж з добрими намірами. Переживаю, щоб не впала. – награно тре місце, де я його торкалася.

Стріляємо поглядами одне в одного.

Хлопець обходить машину, дивиться на мене через лобове скло. Очі палають. Думаю, що я зі сторони маю такий самий вигляд. Сідає за кермо та їде в напрямку академії. Тут близько, але мені приємно. Грає музика. В салоні пахне ним. А в мене від цього мурахи виступають. Ось так впливає на мене близькість з Максимом.

Коли заїжджаємо на парковку біля головного входу, то двері не відчиняються. Ні з першої, ні з другої спроби.

Обертаюся до нього і просто дивлюся. Думаю, що по мені видно, що я думаю з цього приводу.

А що я думаю? А я думаю, як мені встояти під його натиском і не втратити голову.

Хлопець, не говорячи ні слова, просто дивиться на мене своїми зеленими очима і стукає пальцем собі по щоці.

Перегинаюся через підлокітник хочу швиденько чмокнути його і побігти на пару. Але красунчик в якусь мить підставляє свій рот і я смачно цілую його в губи.

- Гей, так не чесно. Друзі так не цілуються. – обурююся трохи награно.

- То значить, ми не будемо друзями. – задоволено посміхається і дає можливість вискочити з машини.