Я тебе не зраджу - Іра Майська
Глава 7
Даша
- Про що замислився? – спираюся ліктями на капот, задираю голову і дивлюся на перші зірки.
- Згадую. – мовчить якусь мить. – В моєму дитинстві батьки не мали таких статків, як зараз. Ми не їздили по крутим курортам і різним ресторанам. А часто вільний час проводили тут. Жарили шашлики, спали у наметах.
Дивлюся зараз на нього, ніби нормальний хлопець. Без мажорських загонів.
- Потім батько відкрив маленький бізнес. Часу стало менше, роботи – більше. Останній раз на шашликах я тут був років дев’ять тому.
Тишу цього вечора розбавляє лише шум хвиль, десь там внизу.
- Так ти не завжди був мажором? – шуткую з ним. – То ти ще пам’ятаєш, як це бути простим смертним?
Сідаю рівно і штовхаю плечем його у бік.
Макс так відкрито посміхається мені.
- От за що ти так не любиш мажорів? І хочу пояснити одну малееесеньку деталь. Я ніколи не вважав себе мажором. – підморгує мені і посміхається.
- Це добре, якщо так. Але зазвичай, люди з грошима у руках, вважають, що їм дозволене усе. І витирати ноги тоже.
Доїдаю свою пісочну корзиночку зі смачнющим кремом. Макс йде по вологі серветки.
Поки обтираю руки, він своїм пальцем торкається кутика моїх губ.
- Ти забруднилася, а я не встиг нормально скуштувати крем. – облизує свій палець, а очі горять. – Ммм. Солодка яка.
Я відчуваю, як моє обличчя заливає червоною фарбою. Добре, хоч майже ніч і нічого не видно по мені.
- Солодкий. Їдемо вже. Бо я вже змерзла тут сидіти.
Зістрибую з капоту та йду до дверцят.
- Ти мене ще не куштувала. Звідки знаєш, що солодкий? – обережно фліртує зі мною.
- Я про крем. – сідаю в машину, Максим також. – Нажаль, куштувати не планую. Боюся, що буде передоз солодощів.
Красунчик сідає в машину, вмикає тихенько музику. Піді мною сидіння починає нагріватися. Усе навколо пропахло його парфумами. Так затишно та тепло на душі.
Він сподобався ще тоді, як ми зіштовхнулися в коридорі. Високий, широкоплечий. А ще турботливий. По ньому це видно. Проявляє себе в таких дрібничках. Це манить, але ж так боязко відповісти взаємністю.
Дістає з заднього сидіння своє худі.
- Руки підійми. – одягає, як маленьку.
Ми знайомі лише два дні, знаходимося у місці, де людей взагалі нема. Ніхто з близьких не знає про цього мого нового знайомого. Але мені ні краплі не страшно. Я відчуваю, що Максим мене не образить. Я довіряю йому.
Потрапляю в полон його зелених очей. Зіниці розширені. Дивиться на мої губи. Вони у мене свої і пухкі.
Відчуваю по усьому тілу дрібне тремтіння.
- Досить так на мене дивитися. Мов хочеш з’їсти прямо тут і прямо зараз.
Розриваю наш зоровий контакт і накручую гучність музики. Підспівую та підтанцьовую. Хлопець посміхається з мене і заводить машину.
- Звідки ти така взялася? Така жива та справжня.
Жму плечима, типу, не знаю.
Їдемо повільно, ніби розтягуючи час разом. Йому на телефон починають дзвонити. Вмикає гучний зв’язок. Чую шум, голоса та сміх.
- Гей, куди ти пропав? – говорить один з друзів Макса. – Ми тут такою компанією зібралися. Дівок на різний смак.
- Ден, ти що, знову пішов у відрив? – відповідає Макс.
Чую голос якоїсь дівчини, кличе його до них. Говорить, що сумує без нього.
В мені починає прориватися ревність. До мене приходить ревність і розуміння того, що таких, як я, у нього валом. Хоча скажу правду, ніколи не думала, що це відчуття притаманне мені. Ні до кого, жодного разу, я не відчувала цю емоцію.
- Шухевич, я на побаченні з фантастичною дівчиною. – поглядає на мене. – У нас тут своя вечірка.
- Ууу. Я не впізнаю тебе, брат. Ти і побачення.
- Все. Бувай. Не нажрися там знову.
Відключається від дзвінка і дивиться на мене. Я роблю вигляд, що мене взагалі не зачепило те, що там дівки якісь сумують без нього.
- Я не погоджувалася на побачення. І не пам’ятаю аби кликав.
Вимикає мотор біля гуртожитку, повністю обертається в мою сторону.
- А ти підеш, якщо запрошу?
- А воно тобі потрібно? Тебе он усі завжди чекають і раді бачити. – не стримуюся від ревнощів. Хлопець розтягує свої губи у посмішці.
- Якщо кличу, то потрібно. Звільни у п’ятницю свій вечір для мене. Будь ласка. Я напишу о котрій заїду.
- А завтра в тебе з іншою побачення? Якщо у п’ятницю кличеш. – кутаюся у його толстовку, посміхаюся і вискакую з машини.
- Завтра вечір в колі родини планувся, але я буду тільки радий, якщо я там з’явлюся з тобою.
Я махаю головою з боку в бік і тікаю у гуртожиток.
- Гей, красуне, ви знову не розрахувалися зі мною за проїзд. – розриває тишу вересневої ночі своїм сміхом.
Я у відповідь йому посилаю повітряний поцілунок і ховаюся за дверима, що ховають мене і мою посмішку.
