Я тебе не зраджу - Іра Майська
Глава 10
Макс
Бачу зміну настрою у Даші.
Мда... це неприємно дряпає десь там, у грудях. Вона кохала когось. Хтось її обіймав. Хтось її цілував. Мав повне право торкатися її. Я заздрю йому.
Але ні. Не заздрю. Бо зараз вона тут. Поруч зі мною.
- Крихітко, ти мене поки що погано знаєш. Я наполегливий. – намагаюся своїми балачками змінити хід думок дівчини. – А ще я терплячий.
Вона з недовірою посміхається мені та переводить погляд на вогнище.
Продовжую далі розповідати щось з дитинства, перетягти увагу на себе, а не поринути ще глибше у спогади. Бо бачу, що в них їй боляче.
Даша з часом повністю розслабляється та стає все більше схожою на мою язву.
Якийсь час просто сидимо у тиші. Кожен з нас думає про щось своє. Але про щось хороше.
Відчуваю, як крихітка починає трохи тремтіти, піднявся вітер. Прошу її встати, підставляю під її стегна м’яку подушку та накидаю покривало на плечі дівчини. Поки вона копошиться туди-сюди, то в мене виходить трохи її пообіймати.
Я ловлю себе на думці, що це не просто якась банальна фізика. Даша мені справді подобається. Дуже.
Хлопці постійно говорять про те, що я змінився, бо мною вже крутять у всі сторони. Але ж ні. Я сам прагну до такого аби віддалитися від одноразового сексу і мати серйозні стосунки. І не будь з ким. А саме з Дашою Акімовою.
Мені подобається цей запах персиків, що міцно засів у моїй голові і ніяк не вивітриться звідти. Зуби зводить від того, як хочеться спробувати її на смак. Той рот, що так і манить. Хочеться взятися за ту апетитну попу. Впитися зубами у ті соски. Я бачив тоді, у клубі, вони класні.
Намагаюся непомітно поправити свій член у штанах. Ге варто лякати леді на першому побаченні.
- Слухай, ти сам змерз і мовчиш. – проводить своєю рукою по моїй. – Не хочу їхати додому ще. Сідай до мене.
Відкриває одну зі сторін пледу та запрошує до себе.
- Ну, тоді ти так і сиди.
Знімаю з красуні покривало. Сам сідаю позаду неї, широко розвівши свої ноги. Вкриваю свою спину, обіймаю дівчину міцніше, притягуючи аж до своїх грудей. Та накриваю нас спереду.
Здається, що нічого такого. Але мене, мов током прострілює від такого тісного контакту.
- Мені подобається так з тобою сидіти. – шепочу їй на вушко.
- Мені здається, що тобі з будь-якою дівчиною так би сподобалося сидіти. – Даша постійно посміхається і не сприймає в всерйоз мої слова.
- Чому ти так говориш? – запитую з наміром почути правдиву відповідь. – Невже ти і справді думаєш, що я так проводжу свій вільний час з кожною зустрічною?
Сам ніжно торкаюся своєю щокою її щоки і чекаю того, що скаже.
- Ну... з кожною ти так точно час не проводиш. Їх ти просто трахаєш.
- Ну, так сталося, що я не дістався тобі незайманим. Але ж то не так важливо, бо тепер в моїх думках лише ти.
Говорю це все також пошепки. Не випускаючи її зі своїх обіймів.
- Вибач, але тобі варто все ж перемкнути свою увагу на когось іншого. – говорить винувато і опускає голову. – Глянь навкруги. Кожна з дівчат мріє бути поруч із тобою. Мені це стало зрозуміло за такий короткий час, що ми знайомі.
Беру її обличчя у свою руку, обертаю до свого. Між нами не більше п’яти сантиметрів. Тримаю долонею за скули. Дивлюся прямо в очі. Шепочу в губи.
- Мені не треба усі. Мені потрібно аби лиш ти. – підвищую тональність свого шепоту.
Заплющує очі і мовчить. Я відчуваю, як під іншою моєю рукою калатає дівоче серце.
Починаю обережно, ніжно та ненав’язливо пестити своїми вустами обличчя Даші. Ніжно проходжусь по щокам, спускаюся нижче до губ. Але майже
торкнувшися їх, стрімко занурююся носом у чутливе місце за її вушком.
Ммм, як вона пахне. Дивлюся на красуню.
Крихітка послабила губи, ніби чекала на поцілунок від мене. Але ні, досить. Треба зупинитися, бо точно налякаю своїм кам’яним членом. Нутро просто розриває на частки.
Прочищаю горло і на повному серйозі промовляю.
- Я не відступлюся від тебе. Навіть не сподівайся. Я ж тобі одразу сказав, що ти моя крихітка.
- Дуже цікаво скільки ти так протримаєшся, якщо я не спатиму з тобою. – з ухмилочкою говорить.
- Впізнаю свою язву. – посміхаюся. – Не переймайся, я умію чекати. А поки, що побуду твоїм другом аби звикла до мене поруч із собою.
Додому їдемо десь через години дві. Бачу, що в нас на душі спокій та задоволення. Під’їжджаю до гуртожитку, блокую замки заздалегідь. Попереджуючи те, що моя фея може вискочити, навіть не сказавши на добраніч.
Вигинає брову з німим питанням на обличчі, типу, що це.
- Якщо вже так вийшло, що я буду на сухому пайку. То дай мені щось, з чим я зможу протягти до нашої наступної зустрічі. – незворушно промовляю.
Красуня нахиляється до мого вуха. З однієї сторони нігтем гладить шию, а з іншої шепоче томно.
- Якщо поводитимешся так само, як сьогодні, то я пришлю тобі своє фото в ліжку.
Не встигнувши і пофантазувати на цю тему, як я бачу, що Даша миттю розблоковує дверцята і вискакує на вулицю зі сміхом.
- Це одразу і за проїзд, якщо що. – кричить мені, обернувшись назад.
- Крихітко! Цього мало! – обурююся голосно та давлю свою посмішку.
- Так додай щось! Ти ж умієш фантазувати. – з таким же обурення мені відповідає.
Тишу цього двору розбавляє мій сміх.
