Я тебе не зраджу - Іра Майська

Глава 6

Макс

Вирішую, що м’яка відмова зеленоокої язви не привід зупинятися. Значить треба переходити до активних дій. Супер активних.

Тому купую каву, капучіно, лате. Усілякі солодощі до них. І їду під її гуртожиток.

Розумію прекрасно, якщо я подзвоню чи напишу, що чекаю на вулиці, то вона нізащо до мене не вийде. Вирішую виманить її сюди трохи іншим способом.

Дзвоню своєму корешу, який живе в гуртожитку. Він місцевий і точно має змогу зняти собі квартиру. Але це його така забаганка. Говорить, що і шукати на ніч нікого не треба. Завжди є серед кого обирати.

Я йому коротко пояснюю, що потрібно зробити. Він спочатку рже з мене, а потім обіцяє, що все виконає все якнайкраще.

Сказати правду, я і сам дивуюся таким своїм діям. То що ж говорити за пацанів? Поки чекаю в машині, гоняю думки про Дашу. Сам не розумію чим таким вона мене зачепила. В мене завжди було багато дівчат і на різний смак.

Але спочатку привернула мою увагу її яскрава зовнішність. Потім, як почув, який гострий язичок у неї. Одразу ж захотілося його вкусити, а потім зализати.

І цей запах шкіри. Аррр.

Стоїть на нього.

Солодка така, м’якенька. Але з такою перчинкою.

Мені подобаються мої відчуття поряд з нею.

На телефон падає повідомлення про те аби я чекав на свою фею.

Виходжу з автівки, спираюся на капот та чекаю на Дашу.

Проходить майже п’ять хвилин, як виходить моя крихітка. Обводить поглядом двір і натикається на мене. Салютую її кавою. Її очі вмить стають круглішими, але я бачу посмішку, що блукає на дівочому обличчі. Йде у мою сторону повільною легкою ходою.

- Привіт. – трохи соромлячись, промовляє до мене. – Я так розумію, що ніякої Ніки тут нема і не було? І вона не забула вдома телефон. Ех... я така довірлива, а той хлопець мені так правдиво брехав. – важко видихає.

- А ти би вийшла саме до мене? – вигинаю брову і з цікавістю спостерігаю за дівчиною.

- Можливо, вийшла. Можливо, не вийшла. – розстрілює мене своїми очима.

- Я приїхав аби потроху ти звикала до мене. Буду приманювать аби завжди виходила до мене.

- Ти глянь навколо. Ти не тільки мене приманив. Тут ціла стая гієн зібралась. – махнув головою через плече, вказує на натовп дівок, що зібралися недалеко від нас.

Обходжу Дашу по колу. Обережно долонею обіймаю за таліб, відкриваю двері машини, мовчки запрошую сісти. Вона так само мовчки, протискується між мною та дверима. Я стою на місці і не роблю ні кроку у сторону. Крихітка треться своїми пружними сідницями об мене.

Які ж у неї форми. Ммм. Прямо сок.

Подивляємося один на одного і посміхаємося.

Один дотик і я знову заряджений по повній. Мені здається, що мене так не штирило жодного разу від жодної дівчини.

- Я поки ще не знаю твої смаки і шо ти любиш. Тому взяв усього потрохи. – вказую пальцем на заднє сидіння, де все заставлено смаколиками.

- Ого! Не треба було стільки. – тягнеться до стакану з капучіно.

- Давай покатаємось? Я покажу тобі красиві місця.

Мовчки дає свою згоду, махаючи рукою, типу – давай.

З колонок ллється легка музика, сонце сідає. Фарбує горизонт у різні відтінки блакитного та рожевого. Крихітка моя тихенько підспівує і періодично стріляє в мене своїм поглядом.

- Сподіваюся, що ти мене везеш не топити в морі. Бо навкруги ні душі. – питає, коли ми під’їжджаємо до прірви.

- Не сьогодні, красуня. Але тобі краще бути хорошою дівчинкою і триматися поряд.

Виходжу з машини, йду до її дверей, відкриваю.

- Виходь дивитися пейзажі.

Даша вкладає свою маленьку і ніжну долоню мені у руку.

- Нічого собі, який уважний хлопець. Дякую. – посміхається і ховає погляд.

Виставляє свої ніжки вперед і зіскакує з моєї тачки.

- І як це тебе і досі ніхто не заграбастав? Такого милого. – обертається і б’є мене своїм волоссям по грудях.

Йде у сторону прірви. Виляючи своєю апетитною попкою. Джинсова тканина обліпила її, мов друга шкіра. У мене в роті збирається слина.

Ковтаю. Аби не закапати землю поруч із собою.

Ар – р – р – р. Так би і вкусив її за ті м’які місця.

В моїх штанах знову натягнуті паруса.

- Моя крихітко, я себе беріг для тебе! – кричу її у спину.

- Я не твоя крихітка. Ви щось плутаєте, хлопче. – підходить ще ближче до обриву.

- Ти просто не в курсі поки, що вже моя. – обхоплюю її за талію і несу до своєї машини. Вона пищить та сміється.

Вмощую її на капот своєї машини.

- Тепер перевари. Прийми. Змирись з цим.

- Я, правду кажучи, вирішила, що ти мене планував скинути з цієї скелі.

Її очі горять, щоки палають.

Дістаю вкусняхи, майже холодну каву та лате. Сідаю поруч. Над нашими головами фантастичне вечірнє небо. Знизу море. Збоку приємна дівчина.

Що треба ще для повного щастя?

Поцілунки.

Але з цим я трохи почекаю. Ще не час. Добре, хоч руки цілі, поки тримав її у своїх обіймах. Бо хто-зна, що вона може влаштувати. Я вже знаю, що вона гостра на язик. Нігті і зуби не хочеться перевіряти.

До них ми ще доберемося. Настане момент, що буде мене і нігтями скребти, і кусати. Але тоді то буде в кайф.

Насолоджуємося приємними миттями, ведемо тихі розмови. Пізнаємо одне одного трішки більше.