Я тебе не зраджу - Іра Майська

Глава 5

Даша

Сидимо на відкритій терасі. Очікуємо своє замовлення. Вероніка розповідає про круті місця в місті, де я обов’язково маю побувати.

- Дівчата, вам в такі місця обов’язково треба йти із супроводом. – говорить той, що не пропускає поглядом жодної короткої спідниці.

Здається його звати Ден Шухевич.

- Таких красунь можуть і викрасти. – це вже говорить Зарік.

- А ми можемо за себе постояти і дати відсіч кожному, хто до нас наблизиться. – відповідаю їм. – В охоронцях нема потреби для нас.

Мій новий знайомий ображено надуває губи. І це так смішно виглядає. Ховаю посмішку, опустивши обличчя вниз.

Хлопці всідаються за наш столик. Макс присуває свій стілець впритул до мого. Огортає мене своїм ароматом грейпфрута та ще чимось. Здається, що там є нота сандала.

Моє дихання враз збивається від такого тісного контакту. Я миттю стаю більш мовчазною. Навіть не впізнаю себе. Зазвичай, я більш розкута у розмовах. Дивлюся на свою одногрупницю, а вона теж змовкла і почервоніла. Зніяковіло посміхається одному з друзів Макса, коли той кидає на неї погляд.

Хлопці теж роблять замовлення. І поки чекаємо на наші обіди, то обговорюємо академію та педагогів. Дають нам поради щодо них. Куди краще не спізнюватися, а де можна трохи і сачканути.

Той красунчик, що сидить поряд зі мною, неначе випадково торкається під столом мого коліна своїм. Я хочу трохи відсунутися далі. Але хлопець мені підморгує і кидає веселі погляди в мій бік. Розмовляє далі зі своїми друзями, ніби нічого не сталося.

Ладно, хай бавиться, якщо йому так весело.

Дивлюся в телефон і кажу, що нам вже пора йти. Якщо ми не хочемо спізнитися туди, куди не варто спізнюватися.

Ми просимо рахунок. Хочу розплатитися за наше замовлення, бо вчора мене Ніка пригощала коктейлями. Але мені не дає такої можливості Максим. Взамін просить мій номер телефону.

Я називаю якісь цифри, при тому так серйозно, що моя подружка хапає свій телефон і теж їх записує.

Попрощавшись з ними, ми швидкими кроками йдемо на пару. Вже, коли ми були біля аудиторії, я кажу дівчині видалити ті цифри і диктую свій справжній номер.

Вона так голосно та заливисто починає сміятися, що на нас усі зглядаються.

- Тааак, подруго. Ти мені однозначно подобаєшся. – переводить подих. – Заріку ніхто, ніколи і ні в чому не відмовляв.

- Значить, буду першою у нього. – задоволена собою сідаю на своє місце.

Валяюся на ліжку, листаю соціальні мережі, говорю з мамою по телефону. Як раптом приходить повідомлення на телефон.

Незнайомий номер: Привіт, крихітко!

Я: Не треба було давати Ніці свій номер...

Незнайомий номер: Ти думаєш, що я б не знайшов, де взяти твій номер?

Я: Не бачу сенсу шукати мій. Адже тобі Дасть свій, хто завгодно. Не витрачай на мене час.

Незнайомий номер: Ти чого така???

Я: Яка є...

Незнайомий номер: Ходімо зі мною? Я тебе солодким пригощу.

Я: Не їм багато солодкого.

Незнайомий номер: Мила дівчино! Я із служби таксі. Ви вчора не розрахувалися.

Мої губи самі розтягуються у посмішці. Який хитрун. Але мене лякає та зустріч. Я прекрасно розумію чим вона може мені обернутися. А це... нічим хорошим. Адже, мажори. Вони всі однакові. Їм все дозволено. Для них нема ніяких заборон і вони не рахуються з нами. Такими простими дівчатами. Для них ми – свіже м’ясо. Я чула колись такі слова в свою адресу. Більше не хочу. Бо боляче...