Я тебе не зраджу - Іра Майська

Глава 3

Даша

Сиджу на передньому пасажирському сидінні новенької чорної бехи. Моя одногрупниця у відключці майже. Вмощується на заднє. Питає у водія чи салон машини проходить регулярну хімчистку, бо баби в черзі стоять аби зняти в ній трусики. Я посміхаюся її словам. Вона п’яна і язиката.

Хлопець нічого не відповідає на це. Лише командує мені аби пристебнула пасок безпеки.

- Що це ти розкомандувався? І, взагалі, я з незнайомими хлопцями ніколи і нікуди не їзджу! – Я теж язика та не така весела, як Ніка.

Рвуся до ручки на дверях аби відкрити. Чую звук, блокування дверей. Я здивовано повертаю голову на ліво і ми зіштовхуємося поглядами з хлопцем. Він сидить боком і з цікавістю за мною спостерігає. На його обличчі блукає легка усмішка. Очі іскряться. Це очі бабія. Я бачила вже колись такі. Вони так реагують на кожну дівчину, що проходить повз.

- Макс Зарицький. Двадцять три роки, четвертий курс. До кримінальної відповідальності не притягувався. Кредитів не маю. – зі смішком у голосі говорить мій новий знайомий. – Так, що все. Уже знайомі. Можемо їхати спокійно.

Брюнет плавно викручує руль та набирає швидкість. Вероніка вже у повній відключці. Я теж стомилася. Вчора майже не спала вночі. Сьогодні важкий день. Плюс алкоголь.

Запитує, як мене звати. Бо так сталося, що прізвище знає, а ім’я – ні.

Вирішую все – таки пристебнути пасок.

Ніка так швидко накачала себе випивкою та пішла у відрив, що мені навіть не дивно бачити її такою. Я випила парочку коктейлів, але все одно відчуваю легке запаморочення. Треба було зупинитися на першому келиху. І обійшлося би без обжимань з цим красунчиком.

Так, стоп. Я щойно думала про нього в такому контексті і назвала красунчиком? Добре, хоч не вголос.

В якийсь момент я приходжу до тями від хлопку дверей та розумію, що я задрімала. Бачу, що Максим тягне на руках мою нову подругу до дверей під’їзду.

Я відкриваю свої дверцята та розгублено кличу його по імені. На що він обертається та просить почекати одну хвилину.

Сиджу і мовчки чекаю. Оглядаю новеньку висотку.

Макс впевненими кроками швидко йде до машини та сідає на своє місце.

- Як ти ставишся до того аби покататися по нічному місту? – м’яко запитує мене.

Я не довіряю малознайомим людям, особливо хлопцям. Він це одразу просік по моєму тривожному погляду.

- Не переживай! Приставати не буду! Привезу додому цілою та неушкодженою.

Вчасно хлопець мені нагадав про дім. Тому я схопила сумочку і шукаю свій телефон аби побачити яка година.

- Вибач, не вийде. Мені треба встигнути до того, як зачинять двері в гуртожиток. Бо прийдеться ночувати десь на вулиці. Добре, хоч майже літо. Нам і так сьогодні дали більше часу на веселощі, ніж зазвичай дають.

Він не тушується. Одразу ж кличе до себе на ночівлю. Каже, що живе один і не має нічого проти такої приємної компанії.

- Ха–ха. – відповідаю йому посмішкою. – Чому ж ти ту брюнетку біля клубу відшив? Така би була компанія тобі. Що не запропонуй, на все погодиться.

- Не ревнуй, крихітко. – посміхаючись каже, і дивиться на мене своїми зеленими очима, в яких можна потонути. – З деякими і один раз, то багато.

- Я тебе ще добу не знаю. Не накручуй себе. – зухвало відповідаю йому. – Ревнувати не вмію. Взагалі.

Після наших хвилинних поглядів та посмішок, питаю яка тут адреса аби викликати сюди таксі до гуртожитку.

- Я тебе відвезу. Навіщо когось викликати? Уяви, що вже викликала і приїхав я.

- Боюся, що ти мені занадто дорого обійдешся.

- Тариф простий. Чашка кави завтра чи поцілунок сьогодні.

Говорить це та посміхається у весь рот.

- А ти швидкий, одначе. – солодко та тягуче відповідаю красунчику. – Бачу, що твоя репутація не даремно біжить попереду тебе.

- Швидкий, але не у всьому, красуня. – підморгує мені та заводить автомобіль.

По дорозі розповідає свої смішні історії з першого курсу. Про те, як вони запалювали з друзями. За розмовами проходить хвилин п’ятнадцять і ми доїжджаємо до мого місця проживання.

Машина ще не встигла зупинитися, як я миттю вискакую на вулицю. Весело посміхаюся, махаю та дякую, що підвіз мене. Розвертаюся та біжу до гуртожитку.

Макс вивалився майже весь з вікна та голосно кричить мені услід.

- Гей, дівчино! Ви не оплатили поїздку!

На ходу обертаюся, посилаю йому повітряний поцілунок. Та сміючися, кричу у відповідь.

- Решти не треба! Залиш собі ще на каву!

Ловлю його хитрий погляд та щирий сміх.

Вітаю вас, мої любі! Дякую, що ви зі мною і підтримуєте мене. Ваші лайки сипляться. Мені дуже і дуже приємно. Підписуйтеся, додавайте історію у бібліотеку і не шкодуйте натиснути на сердечко, що біля анотації. Майській буде приємно ;)

Графік прод буде через день. 

Люблю кожного з вас!!!

Шукайте мене в інстаграмі. Викладатиму там візуали.