Більше ніколи - Фредеріка Фома
Тулюсь до теплого тіла, так добре й спокійно. Макс тихо сопить, а я розглядаю його прямі риси обличчя. Рука так й тягнеться до щетини, обережно проводжу рукою по колючій щетині, Макс морщиться, й всміхається не розплющуючи очі.
- Вже прокинулась ? - Запитує тихо, а потім ловить мене в оберемок, міцно притискає до себе.
- Ти мене задушиш... - тихо пищу ледь дихаючи.
- Тшшш... тихенько, я насолоджуюсь.
- Ми вчора весь день насолоджувались. - Брикаюсь, хочу вирватись. А тілом вже біжать мурахи.
- Мені вічності буде мало. - Чмокає мене в носик.
- Макс... - я млію від кожного його слова. Чому він такий милий.
Наші ніжності перериває телефонний дзвінок. Макс неохоче відпускає мене, тихо стогне та знімає слухавку. А я ж нарешті вільна, встаю з ліжка, накидую на себе халат.
- Так....як ?... Досі не має... Чорт, а раніше ти не міг сказати... ні, я сам розберусь. За годину буду в офісі. - Його тон був холодний та напружений, відразу зрозуміло що щось сталось. - Кошеня, я маю їхати. - Від його "кошеня" й досі біжать мурашки.
- Щось сталось ? - Запитую, коли Макс встав з ліжка.
- Постачальник затримав постачання матеріалу, все будівництво стоїть. Маю розібратись. - Підходить до мене, ловить за талію палко цілує в губи.
- Тоді я замовлю сніданок. - Я могла б приготувати, але в холодильнику миша повісилась.
- Чудово, я поки прийму душ. Можливо потім приєднаєшся. - Його руки міцно стискають мої сідниці, все тіло починає горіти. Й не важливо що вчора в нас було раунді п'ять. Я все ще хочу його.
- Макс... тоді ти не виїдеш з дому.
- Мм... тоді я швидко розберусь й приїду до тебе. - Чмокає в губи нарешті йде.
Я швидко роблю замовлення з найближчого кафе, перемиваю посуд, який ще зі вчора залишився, трішки прибираюсь, а то Макс подумає що я якась засранка. Дзвінок у двері, напевно їжа приїхала, закутуюсь сильніше в шовковий халат, відчиняю двері. Перше що я бачу великий букет білих троянд. Промайнула думка, що це Макс замовив, а потім я бачу Влада.
- Якого біса ти тут ? - Говорю тихо, щоб Макс не почув.
- Навіть не пустиш ? - Спокійно запитує.
- Після всього що ти наговорив мені ? Ні, не пущу. - Складаю руки на грудях.
- Я приходив до тебе, але ти не відчиняла, а потім сусідка сказала що ти поїхала кудись з валізою. Де була ? - Він говорить так, ніби я й досі його дівчина.
- Можливо тобі ще сказати з ким ?
- Юль, поображались й досить. Я кохаю тебе, й дуже скучив. Прошу поговорімо спокійно. - Протягує букет, я ігнорую.
- Ми не будемо говорити, дай мені спокій. - Гарчу.
- Ну пробач. Я кретин... а це чиє взуття ? - Влад дивиться на Максові кросівки, потім на мене. - Не встигли ми розбігтися ти вже з кимось трахаєшся ? Де він ? - Кричить вривається у двері, відштовхнувши мене до стіни. Моє серце починає гучно тарабанити, я злякалась, не го, щоб вони бачились, точніше щоб Макс бачив Влада.
- Влад, покинь мою квартиру. Чуєш. - Йду позаду нього й бубоню. А Влад тим часом забігає в спальню, оглядає все навколо, а потім кидає погляд на двері у ванну. Я вже хотіла бігти закривати двері собою, але тут ті двері відчиняються, звідти виходить Макс.
- Та невже, Максим. Він, дійсно ? - Істерично заржав Влад, кидає букет на підлогу.
- Якого біса він тут робить ? - Макс нервово стискає рушник який замотаний навколо його талії. Робить крок до Влада.
- Влад, тобі час. - Кажу твердо в надії що він піде.
- Знаєте що смішно ? Що я вас обох обдурив. Ти повірив що Юля зрадила тобі, а ти, - тицяє пальцем на мене, - повірила, що він пішов на побачення. Й поки я трахав тебе, ви обоє страждали. - Я хотіла закрити йому рота, бо бачила як Макс нервово зціплює зуби. Він готовий роздерти його. - То як вона тобі ? Я навчив її декільком трюкам. - Говорить Влад.
Тут Макс підлітає до нього й з усієї сили б'є кулаком по обличчі. Влад робить два кроки назад, а потім взагалі падає на сідниці, хапаючись за лице. З губи Влада виступає кров, а Макс нервово зависає над ним. Я тихо пищу закривши рот руками.
- Ще раз я тебе тут побачу...
- Та нах.. ви мені треба. - Шипить Влад, встає та йде. А Макс повільно розвертається до мене, струшує руку, якою вдарив Влада.
- Макс... я...
- Я поспішаю, поговоримо про це коли я повернусь. - Перебиває мене, починає одягатись, мовчки. Я теж мовчу. Не знаю що й сказати. Виправдовуватись ?
Макс так само мовчки покидає мою квартиру. Ось так просто, нічого не сказавши, просто йде. Його голова забита мільйоном думок, це видно. Але про що саме він думає ? Невже шкодує що ми знову зійшлись ?
В очікуванні на Макса я прибрала всю квартиру, навіть вечерю приготувала. На годиннику сьома вечора. Я не знаю коли він приїде й чи взагалі приїде. Прокручую телефон в руці, вагаюсь. А якщо він розвалиться ще більше.
