Більше ніколи - Фредеріка Фома

 - Ні, це не через Влада. 

 - А що тоді ? - Гублюсь, не розумію що відбувається. 

 - Це через тебе. Коли ти мала мені сказати. - Його голос звучить як грім. 

 - Сказати що ? - Моє серце шумно колотися, я не розумію що відбувається. Від хвилювання навіть долоні пітніють. 

 - Боже, Юля. - Макс хапається за голову, відходить на крок, а потім повертається до мене обличчям. - Коли ти мала сказати мені що не можеш мати дітей ? - Він почав кричати, а я лише відкрила рот від подиву. 

 - Макс... я .. але хто... - в горлі пересохло, я не могла вичавити ні слова. 

 - Хто мені сказав ? О, ти не повіриш. Твій Влад. 

 - Але коли ? 

 - В туалеті. Так коли ? Чи ти подумала що я не маю права це знати ? Що мене це не стосується ?

 - Ні, Макс, я хотіла... але...

 - Хотіла... ти, напевно чекала поки я остаточно в тебе закохаюсь, щоб не зміг покинути. - Він говорив це з якоюсь огидою. - Ми б одружились, й ти  вдала з себе дурепу, коли в нас не виходило завести дітей. - Продовжував кричати. 

 - Я знаю що зламана. Й ні, я нічого не вдавала б. Мені було страшно тобі сказати. Страшно, бо я боялась ось такої твоєї реакції. Я знаю як ти хотів дітей. Знаю. Тому й мовчала. - На очі накочуються сльози, - я хотіла тобі все розповісти сьогодні.

 - Мені прикро що ти не встигла. Я піду. 

 - Максе... - гарячі сльози потекли по щоках. Я більше не могла стримуватися, біль розривала мене з середини. 

 - Мені потрібно подумати.