Більше ніколи - Фредеріка Фома
Макс
Слова Влада не виходить з моєї голови. Він обвів мене навколо пальця ? Обманом вирішив зблизитися з Юлею. Тобто зради не було ? Чи Влад збрехав, хоча навіщо йому брехати ? А я навіть не дав шансу Юлі все пояснити. Послухав колишнього друга, та навіть не вмазав тоді йому, хоча варто було. З одного боку це все змінює, вона мені не зраджувала, а з іншого це все вже минулому, й минулого не повернути. Я можу лише збудувати майбутнє.
Голова зараз вибухне. Не вистачало мені проблем на роботі, то ще й колишній друг намалювався. Досі не знаю чому не продовжив лупцювати того мудака. Він заслужив. Але знаю точно, що якщо я ще раз побачу його на горизонті, то він не обійдеться одною розбитою губою.
Тисну на дзвінок вхідних дверей, щось Юля довго не відчиняє. Невже кудись пішла ? Починаю нервувати. Чомусь поряд з нею я постійно нервую. Здається моя впевненість кудись випаровується. Нарешті двері відчиняються. На порозі стоїть Юля одягнута в шикарну червону сукню в підлогу, волосся акуратно вкладена на один бік, на обличчі вечірній макіяж.
- Ти тут ? - Ніби здивувалась.
- А ти кудись зібралась ? - Безупинну блукаю очима по тендітному тілі. Така гарна, спокуслива, важко втриматись, щоб не затягнути її в ліжко прямо зараз.
- Взагалі-то, ні. Я на тебе чекала... - дівчина повільно закушує губу, я не стримуюсь впиваюсь в її пухлі губи, притискаю до себе тримаючи за потилицю, а іншою рукою міцно стискаю талію.
- Якщо ти думала, що твій вигляд зіб'є мене з ніг... - шепочу на вушко поки мої руки стискають її сідниці. - То ти, мала рацію... - впиваюсь в її тоненьку шию ледь не зубами, цілую все нижче, ковзаю язиком по ключиці, пальцями стягую тоненьку бретельку.
- Максе... ну Макс... - маленькі ручки впираються в мої груди. - Я вечерю приготувала. - Застигаю дивлячись в її очі, вони горять багряним полум'ям, вона теж хоче мене.
- Тоді нам все-таки доведеться поговорити. - Важко видихаю, випускаю її з обійм.
- Ходімо... - бере мене за руку та веде на кухню. Навколо темно, горять лише свічки на столі та підвіконні. Юля вказує мені на стілець, сама швидко ставить декілька тарілок на стіл.
- Ти мене задобрюєш ? - Не розумію навіщо вона все це влаштувала. Дівчина мовчки дає мені пляшку шампанського, ставить біля мене келихи. Я швидко відкоркував та наповнив келихи, поки дівчина ставила столове приладдя.
- Макс... я його не впускала у квартиру. Він сам зайшов, побачивши твої кросівки. Я навіть не хотіла з ним говорити. - Тараторте без зупину, сідає навпроти мене.
- Ти не відповідаєш за дії Влада. Тому не виправдовуйся. Я не серджусь. - Легко всміхаюсь. - Просто скажи, те що він сказав, правда ? - Юля бере келих з ігристим робить декілька ковтків.
- Я не знаю. Тобто... в ту ніч я була п'яна й дуже сильно. Пам'ятаю як пішла до тебе, щоб... висловити все що накипіло. А тоді... - кілка секунд вона мовчала, я легенько взяв її за руку, ніжно стис пальці в знак підтримки. - Влад вийшов до мене, сказав що ти пішов на побачення, я почала плакати, а Влад...
- Тебе втішив. - Стискаю зуби зі злості. Сучий син, я знав що вона йому подобалася, зізнаюсь, я навіть ревнував її до нього. Але й подумати не міг що найкращий друг та моя дівчина можуть переспати. То був найболючіший удар, за все моє життя. Вона була п'яна, а Влад скористався цим, та моєю відсутністю у самий мерзенний спосіб.
- Я не пам'ятаю що було, а коли прокинулась була в білизні з ним у ліжку. - Юля гучно ковтає слину. - Вибач, я не мала тоді заходити в кімнату. - Вона тихо схлипує, невже плаче ?
- Ти маєш знати, я тоді поїхав до батьків, а не ходив на побачення. Я кохав тебе й ніколи б не зміг так вчинити. Ба більше, я хотів просити вибачення за ту сварку.
- Я вже знаю. Влад розповів мені все тиждень тому. - Вона важко видихає. - Я така дурепа. Щоб не виставити себе хвойдою, промовчала коли Влад вигадав історію нашого так званого кохання. Я знаю, що те що я була п'яна ніяк не виправдовує мене. Влад сказав що між нами нічого не було, що я всю ніч плакала. Ти маєш це знати.
- Ти не дурепа, й не хвойда. Ти була ще зовсім юною, ми мали просто поговорити. Вибач, що уникав тебе. - Нам потрібно було все обговорити ще тоді. Бо після цієї розмови на душі стало легше, ніби камінь з плеча впав. - Все, я не хочу говорити про минуле. Відтепер є тільки майбутнє. Ти мені не байдужа. Чорт забирай, я кохаю тебе.
- Я кохаю тебе теж... - тихо шепоче Юля, й на душі стає так тепло.
- Все так смачно пахне... - починаю їсти, весь день був голодний та ще й на нервах.
- Вдалось все владнати на роботі ? - З цікавістю запитує Юля. А я не розумію чому від цього питання мені так приємно стало. Жодна з моїх жінок не цікавились моєю роботою. Навіть якщо й знали що в мене проблеми.
- Так, але завтра доведеться знову поїхати в офіс. А я планував провести решту відпустки з тобою. - Вона легко усміхається.
- У нас попереду ще багато днів. Як що до вечері ? Приїдеш ? - Вона ніби запрошує мене на побачення. Так зовсім не годиться.
- Ні... - тягну, - завтра о шостій я заберу тебе.
- Забереш ?
- Так, сходимо на нормальне побачення.
- Нормальне ? - Хмикає.
- Де нам ніхто не завадить, й не буде розмов про Влада. - На нашому першому побаченні я сам ліз до неї з цим, бо так хотів знати що вона його не кохала. А сьогодні весь день пішов коту під хвіст через його появу. Тому так, я хочу піти на нормальне побачення, де будемо ми вдвох.
- Куди ми підемо ? Я маю знати що мені вдягнути.
- Це сюрприз, можеш одягнути цю сукню, вона тобі дуже личить.
