Більше ніколи - Фредеріка Фома

Минув рік 

 Досі не вірю що це сталось. В той день моє життя перевернулось з ніг на голову. Я й досі пам'ятаю ту жахливу ніч. 

Прокидаюсь від крику Юлі, вона так гучно кричала, що я думав шибки повилітають. Підриваюсь з ліжка, підходжу до своєї дівчинки. 

 - Що таке ? Що з тобою ? - Я знав що це не роди, бо до них залишилось ще шість тижнів. Знову щось не так. Я вже як робот, хапаю її на руку та несу до машини. Їду накатаною дорогою. 

 - Максе... - схлипує моя дівчинка. - ще рано. Ще так рано... 

 - Знаю люба, знаю. Лікарі все виправлять, як завжди. - Заспокоюю її, а сам розумію, що це не так, як було минулого разу, чи як було позаминулий раз. - Головне дихай. Пам'ятаєш як нас вчили на курсах. - Роблю з нею вправи, й сам тремчу від страху. 

Сука... Я гадки не маю що буду робити, якщо її не стане. Й точно знаю, якщо стане питання кого врятувати, я врятую Юлю, хоч вона просила врятувати дитину. Я просто не зможу без неї. Вона кохання всього мого життя. 

Забігаю в лікарню, й все йде по колу. Юлю забирають, я знову сиджу біля реанімації. Я тут був вже тричі, то кровотеча то їй ставили якесь кільце, бо її матка почала розкриватись. Але цього разу, я боюсь найсильніше. Минає година, за нею ще одна, а вже потім до мене виходить Сніжана. По її лиці помітно що щось не так. Цей вираз лиця я вже знаю. 

 - Максе, ми будемо робити кесареве. Дитині не вистачає кисню, Підпиши згоду. 

 - Юля, що з нею ? - Плювати я хотів на дитину. - Що з моєю дружиною ? - Гарчу, ледь не кидаюсь на лікарку. 

 - Максе... ми врятуємо їх обох. Тримай себе в руках. - Говорить жінка, - а зараз йди й підпиши ті кляті папери, щоб ми змогли розпочинати операцію.  Ти їм потрібен. Чув. - Киваю Сніжані та йду підписувати кляті папери. 

    Малий знову плаче. Він ніби будильник, кожного дня прокидається рівно о шостій. Беру його на руки, легко качаю. Голова болить від утоми, а очі печуть через недоспані ночі. 

 - Ти мене вбиваєш. - Тихо шепочу йому. - Олег Максимович, знала б твоя мати як ти мене мучиш... Ти вже й поїв, й памперс я тобі змінив. Чого ти ще хочеш ? - Дивлюся на малого й бачу її. Ці очиська, маленький закоцюрблений носик, навіть губи й ті як в неї. А від мене йому дістались лише член, та чорний колір волосся. 

Нарешті вкладаю малого, й виходу на вулицю, роблю глибокий вдих. Ох, як же я втомився. Чорт, і як вона тільки справляється з цим всім ? Я побув з малюком сам на сам лише два тижні й у мене вже голова йде обертом. А вона, цілих сім місяців. Ще вперлась лобом, няні вона не хоче. А потім щоб довести мені, як же класно й весело проводити час з сином, кинула мене, а сама махнула зі Свєтою в Єгипет. Ні, звісно я люблю нашого сина. Але було б набагато легше, якби за ним наглядала няня. 

 - Любий... - з таксі вилітає Юля, біжить на мене,  - Я так скучила. Ловлю дружину в обійми міцно стискаю. 

 - Чорт, а як я скучив. - Впиваюсь в солодкі губи, міцно обіймаю тонку талію. 

 - Ти сьогодні не скинув відео, як малий ? - Запитує цілком серйозно.

 - З нашим сином все добре, щойно вклав спати. - Хмикаю, йду до водія, забираю валізу з багажника. 

 - Ти якийсь стомлений ? Олег тебе геть не пошкодував ? - З насмішкою кидає. 

 - А ти, бачу гарно відпочила люба. А яка засмага... - Кажу, обіймаю її за талію вільною рукою, а іншою несу величезну, важку валізу. 

 - Ти навіть не уявляєш... - 

 - Нам потрібна няня. - Кажу твердо. 

 - Ти правий, потрібна. Бо знаєш що... я хочу тебе... - шепоче мені на вухо як тільки ми переступили поріг, нашого дому, в який ми переїхали після народження сина. Вирішили що так буде комфортніше. 

 - Та невже ? - В нас не було сексу, від коли Олег народився. Ну перше було не до того, потім у Юлі були проблеми зі здоров'ям, й вона сама була до цього не готова. А я й не тиснув. 

 - Дуже хочу. - Майже муркає. 

 - Я вже радію що ти поїхала туди. - Кидаю валізу, хапаю її за сідниці, одним ривком висаджую на себе. 

 - Вистачить сил на мене ? - Кидає з викликом. 

 - Ох, я скільки стримувався, що ніяка втома мені не завадить. 

Кінець