Більше ніколи - Фредеріка Фома

Цікаво, а Макс вже спить ? Можливо піти до нього, чи краще не треба ? А чому він не йде ? Двері в кімнату тихо скриплять, нарешті.

 -  Макс. - Кличу його. 

 - Не вгадала. - Голос Кості, я підриваюсь з ліжка вмикаю нічник. 

 - Чого тобі ? - Шиплю, складаю руки на грудях. 

 - Розумію, ти злишся. Й не безпідставно. Я хотів вибачитися. Я поводився як гівнюк. - Заходить в глиб кімнати. 

 - Це правда. - Знизую плечима. 

 - Так..  - чухає потилицю ледь посміхнувшись. - Вибач, за все. І це тобі, сімку я твою вставив. Вибач за басейн. То був тупий жарт. - Простягає мені новенький айфон.

 - Ні, ти що я не візьму. - Мотаю головою. 

 - Це компенсація, а не подарунок. - Насильно дає мені в руки. 

 - Дякую. - Вичавлю з себе посмішку. Костя старається виправити свої помилки й це похвально. Але я не забуду те, як саме він поводиться. 

- Не дякуй... Просто коли я побачив що ти даєш шанс Максу, у мене знесло дах. Він не заслуговує тебе. Ти така... така... просто дах зносить. А він й досі сохне за своєю колишньою. 

 - Ти про що ? - Яка ще колишня ? 

 - Соня, його колишня. Вони то сходяться то розходяться. Зараз вона в нього...

 -  Що ? - Викрикую я. 

 - Я бачив як Макс закрився з Сонею у себе в кімнаті. - Серце пропускає удар. Зачинився з тією. Серйозно ? Він же не може там... 

 - Чорт. Пропусти. - Обходжу Костю та прямую до Макса.

Шарпаю за ручку, на диво двері не замкнені. Але б краще були замкнені. Переді мною відкривається просто афігена картина. Соня повністю гола стоїть на колінах, вхопившись за ноги Макса, його руки на її плечах.  Гострій біль, спочатку в районі серця, а потім неначе електричний струм пробирає все тіло. Я закриваю двері так само швидко як і відкривала.