Більше ніколи - Фредеріка Фома

 - Не їдь, Юль, вже пізно. - Заспокоювала мене Свєта. 

 - Можливо ти не правильно все зрозуміла ? - Марк говорить так, ніби йому дійсно прикро. 

 - Як там можна було не правильно зрозуміти ? Вона гола, на колінах, перед ним. Що тут не зрозумілого ? - Я вже не плакала, просто жбурляла речі у валізу. Гнів та розчарування заволоділи мною, я не хотіла вірити в це. Але та картинка... Боже я ніколи її не забуду. 

 - Теж вірно. Але я ж бачив який він поряд з тобою. Він кохає тебе. - Продовжує говорити Марк, а я вже не слухаю. 

 - Це він тобі сказав ? - Обурливо запитує Свєтка. 

 - Ні, але ж я бачу. Він мій найкращий друг й ніколи б не зрадив. Макс не зміг би. Юль.... 

 - Марк, тобі не здається що ти зараз захищаєш його ? 

 - Не захищаю... 

 -  Моє таксі вже приїхало. Дякую вам. Але мені час. - Буркаю перебивши їхню перепалку. 

 - Тебе вже не переконати ? - Подруга підходить до мене, охоплює мої руки, пильно дивиться в мої очі. 

 - Ні. Я не хочу бути поряд з ним. Марку, передай йому, що помста вдалась. - Кидаю грубо, хапаю валізу та йду. 

 - Я допоможу. - Підривається з мого ліжка Марк, забирає валізу. 

Вони провели мене до таксі, Свєтка записала номер машини, та ще й пригрозила таксисту. Марк кинув валізу в багажник, я обійняла їх обох сіла в таксі, й знову розплакалась. Таксист напевно подумав що я божевільна. 

Але я не могла стримувати сльози. Він розбив мене. Розбудив почуття, які я так довго ховала під товстою кіркою, а потім знищив. Розтоптав мене. Навіть цікаво, якби я не побачила їх сьогодні, він би розповів що зраджує. Чи це шоу будо створено для мене ? Можливо він підговорив Костю й вони спеціально все так зіставили. Чорт, яка ж я дурепа. 

Мені так й не вдалось заснути, всю ніч думала про вчинок Макса. Ні, я заслужила. Саме так я вчинила з ним. Він покарав мене за минуле. Чому так боляче й на душі. 

У квартирі тихо, занадто тихо. За кілька днів я вже звикла до шумної компанії. В голову постійно лізуть думки про Макса. Я намагалася не думати, але п'ять років не змогли вибити його з моєї голови. Чому я думала що зможу все забути за одну ніч ? Виходжу на балкон, вдихаю аромат осінньої зливи. Сьорбаю свою ранкову каву, гірка як мій настрій. Дзвінок у двері рятує від самотності та цих клятих думок. Помалу йду до дверей. А мій гість вже почав гатити у двері кулаком. 

 - Та якого ж біса ? - Кричу відчинивши двері. На годиннику тільки десята ранку, що за нетерплячка ? Всі думки кудись зникають, як й злість на гостя, коли я побачила хто ж саме так гатить у двері. 

 - Ти чому втекла ? Я тебе образив ? - На порозі стоїть задиханий Максим з букетом моїх улюблених, рожевих гіпсофіл. Влад за п'ять років не зміг запам'ятати які квіти я люблю, а Макс... Макс й досі пам'ятає. 

 - Ти зараз серйозно ? - Роблю крок назад, складаю руки на грудях. Я не дам його турботі та увазі збити мене з ніг. Хоч й серце затьохкало, як навіжене. 

 - Так я серйозно. Ти ж говорила що все було добре. Я прокидаюсь вранці, а твоя руда каже, що ти поїхала. Я звісно запитував чому, але вона мені не відповіла так, як і Марк. Руда явно з ним щось зробила. - Робить крок у квартиру, зачиняє за собою двері, але далі коридору я його не пускаю. - Це тобі, поговоримо за чашкою кави, бо я дійсно нічого не розумію. - Натягує свою посмішку ніби вчора не зрадив мені, тягне букет. 

 - Було добре, до поки не намалювалась твоя Соня. Й забери цей букет, поки я тобі пику ним не розбила. Соні подаруєш. - Хмикаю, ухиляючись від букета. 

  - Вона що, щось сказала тобі ? Боже, Соня моя колишня, я мав тобі це сказати. Не думав, що вона щось втне.

 - То ти не думав, що вона зможе зробити тобі мінет чи те, що я побачу. Бо знаєш, я бачила. Твоя помста вдалась. А тепер йди геть. - Він витріщив на мене очі, ніби не очікував цього почути. Навіть якщо він й не планував свою помсту, те що сталося поставило крапку в наших відносинах. 

 - Помсту ? Думаєш, я зміг би з тобою так вчинити ? Я знаю як це боляче. Тому ніколи, чуєш ніколи б так з тобою не вчинив. - Говорить ніжно, підходить ближче. Але я не вірю йому, бо бачила. 

 - Максе, я все бачила. Мені не наснилось. 

 - Ти все не правильно зрозуміла. Кошеня... - "кошеня" саме так він колись мене називав. Я була його маленьким кошеням. 

 - Що там можна було не зрозуміти? - Відчуваю як клубок перекриває горло. Дихати стає важко, а очі набираються сльозами. - Соня гола, на колінах й ти поряд тримаєш її за плечі. - По щоці котиться сльоза, а Макс лише похмурив обличчя. 

 - Вона прийшла до мене в одному халаті. Роздяглась й почала говорити що досі кохає мене, потім стала на коліна, й коли я намагався відтягнути її від своєї ширінки, то ти напевно й зайшла. Якби та хвойда й дійсно робила мені мінет, я б тримав її за волосся, а не за плечі. Кошеня, глянь на мене, я б ніколи  так з тобою не вчинив. Бо всі ці роки я кохав тільки тебе. Як би це тупо зараз не звучало. 

 - Але Костя...

 - Це він тобі щось наговорив, сучий син. Я та думаю, чому раптом у Соні з'явилися почуття. Це вони все підлаштувати. Я його вб'ю. Але спершу... Кошеня, ти мені віриш ? - Довго мовчу, дивлюсь в його очі й не знаю. Я хочу вірити, але... чорт. Все так складно. Можливо нам не варто було починати це все. 

 - Вірю. - Говорю всупереч здоровому глузду. 

 - Я так тебе люблю. Ми все виправимо. - Протягує квіти. 

 - Дякую. - Ловить мене в міцні обійми й палко цілує. 

 - Щоб ти знала, у мене навіть не встав на неї. Він тільки на тебе встає. - Шепоче на вушко, а потім легенько кусає. По тілу пробігають табуни мурах. Я відчуваю як його збудження впирається мені в живіт, й стає гаряче внизу живота. 

 - Я не хочу бачити її біля тебе. - Говорю тихо, а чоловік продовжує цілувати моє вушко, спускається вниз цілує шию. 

 - Ти дуже заводиш мене, коли ревнуєш. Я п'ять років чекав поки ми знову будемо разом й не проміняю  тебе на якусь іншу. - Охоплює руками мої сідниці, міцно притискає до себе.