Більше ніколи - Фредеріка Фома

 - Що сталось ? - У квартиру забігає Свєтка, двері були відчинені після того, як Макс мене покинув. 

 - Він дізнався й просто пішов. - Схлипуючи говорю. 

 - Макс кинув тебе ? - За спиною Свєти з'явився Марк. 

 - Тихо ти. - Бурчить Свєтка. - Ти сказала йому, а він ось так пішов. 

 -  Не я сказала, а Влад. 

 - Що він сказав ? Ти знову зрадила ? - Влазить у розмову Марк. 

 - Господи, Марк, вона йому не зраджувала. - Б'є його Свєтка, а потім йде до мене й міцно обіймає. - Що він сказав ? 

 - Щось про те, що я чекала поки він закохається в мене остаточно, про весілля...  - схлипую, ніч не можу заспокоїтись, через те й подзвонила Свєті. Не думала що вона й Марка притягне за собою. 

 - Дівчата та поясніть що сталось ? - Марк стоїть посеред вітальні в повному нерозумінні. 

 - У друга свого запитаєш. - Буркає Свєтка. 

 - Макс дізнався що я не можу мати дітей. - Випалюю я. 

 - Чорт. - Бурчить під ніс. - Я принесу вам чаю. - Тихо говорить та йде на кухню. 

 - Сказав що йде, йому потрібно подумати. - На душі так гірко, відчуває себе ще гірше ніж тоді коли ми вперше розійшлись. - Навіщо я взагалі дала нам шанс. Я знала що Макс хоче дітей. Це дурість. 

 - Бо ти кохаєш його, а він кохає тебе. Він обдумає все й повернеться. У вас же таке сильне кохання. 

 - А якщо ні ? Якщо він не повернеться ? 

 - То ти будеш жити далі. - Марк з'являється з трьома чашками чаю, ставить на столик й сідає на крісло. - Макс дійсно кохає тебе. Всі ці роки кохав, поки ти була з Владом. Але якщо він не зможе прийняти той факт, що ти не можеш мати дітей, то що з того ? Світ не зійшовся на Максові. - Говорить спокійно. 

 - Ти б мене покинув якби дізнався що я не можу мати дітей ? - Серйозно запитує Свєта. 

 - Ні, але я й не хочу дітей, з ними одна морока. - Пирхає Марк відкидаючись на крісло. 

 - Тоді ти кинеш мене коли я завагітнію ? - Починає пищати Свєтка, вона завжди підвищує тон коли злиться. 

 - Та ні. Мила, я зараз не хочу дітей, але якщо ти завагітнієш, аборт робити не змушу. Ми виховуємо цю дитину. Просто у мене не має цілі стати батьком. Ти ж не вагітна ? - Зводить брови Марк. 

 - Ні. Але ми про це ще поговоримо. 

 - Проблема в тому, що він навіть не хотів мене слухати, сам зробив висновки, просто кричав на мене. - Сліз більше не було, я взяла до рук гарячу чашку, й дивилась як з неї підіймається пар. 

  Минуло кілька тижнів. Дякуючи моєму босові я працюю з дому. Бажання виходити на вулицю у мене не було. Дзвінок у двері відволікає мене від роботи черговим проєктом. Закутуюсь в махровий халат та йду відчиняти. На порозі стоїть Марк з прозорою коробкою в якому лежить декілька тістечок. 

 - Привіт, й це тобі. Як почуваєшся ? - За ці тижні він та Свєтка постійно крутилися біля мене. Напевно бояться що я собі щось заподію. 

 - Привіт, дякую. І я в нормі. Вени ще не встигала порізати. - Саркастично бубоню. - Зайдеш ? 

 - Ні, маю справи, був неподалік й вирішив навідати. 

 - Ага, Свєтка відправила ? 

 - Ні... так. - вичавлює теплу посмішку. - Ти сьогодні їла ? - Ще одне їхнє улюблене питання.

 - Так. - Коротко кидаю. 

 - Що ? 

 - Канапку. - Брешу, я пила лише каву. 

 - Вже четверта. Юль, поїж нормально. - Марк хмурить лоба, ніби це на мене має подіяти. 

 - Добре мамо. - Бубоню. 

 - Гаразд, з'їж тістечко. Бувай. 

 - Марк... - Кличу коли той вже рушив до ліфта. 

 - Що ? 

 - Як там Макс ? - Я намагалась з ним поговорити, але він ігнорує мене. 

 - Нормально, працює весь час. Юль, поїж, будь ласка.- Кидає мені та йде. 

 - Дякую.-  Тихо Бубоню та закриваю двері.

 Йду на кухню, кидаю в холодильник тістечка, де стоїть решта їжі яку вони мені приносять, та йду назад до робочого столу. Не встигла я й комп'ютер увімкнути як у двері знову подзвонили. 

 - Я поїм ті тістеч... - Я думала це Марк, але ні. На порозі стояв Макс. По обличчю видно втомлений, ці синці під очима, хмурий погляд. Він дивиться на мене пропалюючи тіло наскрізь, потім тихо видихає. 

 - Привіт... - вітається тихо. 

 - Ти приїхав по свої речі ? - Надії на те шов він пробачити мені, чи те що прийме мене такою у мене не було. А речі його я вже давно смакувала в коробку, всі окрім футболки яка зараз на мені. Міцніше кутаюсь в халат, обіймаю себе за плечі. 

 - Тут холодно, модна я увійду. - Ігнорує моє питання. 

 - Звісно. - Знизую плечима впускаю чоловіка в середину. 

 - Як почуваєшся ? 

 - Чому мене всі це запитують. Яка різниця як я себе почуваю ? Нормально я. - Гніваюсь, не знаю чому це питання мене роздратувало. Можливо через те що всі мене про це запитують. Постійно, навіть мій начальник й той запитує. Мені набридло вже відповідати. 

 - Юль... - Макс підходить ближче. Ніжно бере мене за плечі, мені й приємно й образливо водночас. 

 - Навіщо ти прийшов ? - Дивлюсь на нього й мені знову боляче, хочу заплакати, але стримуюсь. 

 - Ти схудла ? - Дивиться на мене своїми гарними очиськами вибиваючи весь ґрунт з під ніг. 

 - Боже, Макс, я не можу ось так з тобою говорити. Мені боляче навіть дивиться на тебе. Кажи навіщо ти тут ? - Говорю дивлячись в його очі. Шукаю там відповіді, але не знаходжу. 

 - Кошеня... - серце пропускає удар, - я скучив, так сильно. Пробач що так довго думав. Я хочу бути з тобою... 

 - Й тобі байдуже що я не зможу народити тобі двох дітей ? - Перебиваю його. 

 - Не буду кривити душею, я б хотів, щоб ти народила від мене. Хотів, щоб твоя маленька копія бігала нашим будинком. Але якщо так сталось, що ти не можеш мати дітей, то нехай. Тим паче зараз є альтернатива. Ми можемо всиновити когось. Я кохаю тебе, й завжди кохав. Ти ж моє кошеня. А я повний ідіот. Вибач, що тоді так накинувся на тебе. Просто я мав це почути від тебе, а не від того... Влада. - Здається я сплю. Ні я точно сплю, бо мені часто снився такий сон. 

 - Макс... я... не знаю що й сказати. - Чесно, я розгубилась. Після двох мовчазних тижнів він приходить до мене, й вивалює ось це. Мені вже давно не було так боляче, я думала це був кінець всьому.