Я тебе не зраджу - Іра Майська
Глава 13
Даша
Після прогулянки біля моря, ми приїжджаємо до гуртожитку. Я дуже швидко прощаюся і вибігаю з машини, бо моя сусідка по кімнаті десь загубила свій ключ від наших дверей. Слізно мене просила швидше повернутися додому, відкрити їй двері, щоб нічого не пояснювати нашій ввхтерші.
Завалившись на ліжко, обдумую усе, що зараз відбувається в моєму житті. Видно, як хлопець старається огорнути мене своєю увагою. Але мені так страшно. Страшно знову бути ображеною, страшно бути тою, яку висміють перед усіма. Страшно бути тою, ким скористуються. Страшно бути тою, кого викинуть, як якусь непотрібну річ.
Я після тієї історії стільки проплакала. Якби хоч до мами не дійшли плітки, то було би не так образливо.
Увесь минулий рік, я нікуди не виходила. Друзів у мене майже нема. Тому у вихідні я додому не рвусь. Краще вчитимусь сумлінно, аби хоч тут не розчаровувати батьків.
Сусідка по кімнаті кличе мене на дискотеку. Чесно кажучи, то мені взагалі нікуди не хочеться йти. Але я вислуховую у свою адресу купу слів, що нам ще стільки років вчитися разом і потрібно вливатися в колектив.
Біжу швиденько в душ. Вирішую одягти свою улюблену сукню. Шкіряну, коротку, на бретелях. Одягаю туфлі-човники на шпильці. Витягую волосся. Наношу макіяж, роблячи акцент на губи.
Це все так швидко робиться, що я вдихаю на повні груди аж опів на одинадцяту вечора. Коли нас привозить таксі та ми заходимо у клуб.
Оля шукає наших одногрупників. Вони десь усі тут.
Я ловлю на собі погляди хлопців. Знайомих і незнайомих.
Нарешті протискаємося крізь натовп до нашого столику. Народ трохи зсувається, усім не вистачає місця. Деякі дівчата сідають на руки хлопцям. Я ловлю момент і сідаю на вільне місце, якраз поруч з Нікою.
Замовляємо коктейлі, сміємося. Трохи згодом виходимо танцювати. Я кайфую від атмосфери навкруги. Підіймаю руки вгору та рухаюся в такт музиці, ніби плаваю по хвилям. Настрій чудовий. Не жалію ні скілечки, що погодилася піти.
Набридливих залицяльників ліквідую поглядом.
Дивлюся на годинник в телефоні. На екрані висить повідомлення від красунчика, ще на початку одинадцятої години. Пише, що хоче мене почути. Пізніше пише, що я вже, напевно, сплю. Бажає солодких снів.
Довго не роздумуючи, я простягаю руку з телефоном та роблю селфі. Витягую губи, ніби дарую поцілунок. Підписую фото нижче, що зло не дрімає. І відправляю купу смайлів.
Прочитано. Не в мережі...
Ну, і ладно.
Йдемо знову за столик, ноги гудять. Скоро перша ночі, треба потроху збиратися і йти додому. Не хочу проблем в гуртожитку. А то нарвуся на неприємності, якщо сьогодні на вахті та руда гримза. А вона може і раніше закрити двері.
Випиваю залпом мінералку. Я вирішила, що на двох коктейлях нам варто зупинитись. Ніка спілкується з кимось зі своїх старих знайомих, Оля на повну фліртує з нашим одногрупником.
Йду з іншими дівчатами на танцмайданчик. По дорозі мене перехвачує за руку хлопець, який наполегливо пропонував сьогодні мене підвезти. Веде себе вільно, аж занадто. Намагається мене обмацати. Я викручуюся з його рук і агресивно кажу, щоб тримав свої руки при собі. Але він вирішує, що я так граюся з ним і стає ще більш наполегливим.
- Пішов на хрін звідси! – чую крізь баси музики, в себе за спиною.
Обертаюся. Макс буравить п’яного хлопця поглядом і напирає на нього.
- Тихо! Тихо! – гладжу хлопця по грудях. – Все добре. Ходімо потанцюємо.
Намагаюся затягти красунчика в глиб натовпу, аби не спровокувати ще більший конфлікт. Беру за руку і веду в центр залу.
- Привіт! – кричу йому на вухо. – А я от з дівчатами танцюю.
- Привіт! А я от до тебе приїхав. – з посмішкою вже, відповідає мені.
Вмикають модний медляк. Зарицький притягує мене впритул до себе. Закидає мої руки собі за шию. Свої ж намагається тримати чітко на талії. Але іноді вони з’їжджають трохи нижче.
- Бляха. Ти знаєш, взагалі, яка ти охрінітельна? – запитує з такою тугою у голосі і блиском в очах.
- Нєа. – брешу. Бо знаю, що моя фігура подобається багатьом хлопцям.
- Тут половина відвідувачів мало усю підлогу не закапали своєю слиною. Як побачив, що той олух тягне до тебе свої лапи. Силою втримався, аби не заїхати йому по пиці. – стискає мене міцніше у своїх обіймах.
- Я і сама б змогла відстояти свої кордони, але дякую, що вмішався. – відповідаю з посмішкою. – А як ти тут опинився? Теж тут відпочивав?
- Ні, я вдома, смиренно дивився фільм, поки не прилетіла від тебе фотка. Впізнав інтер’єр. І ось я тут.
Схиляється нижче, язиком проводить по всій довжині моєї шиї, а в кінці трохи прикушує її. – Ці губи твої червоні, потім снитись постійно будуть.
Хрипить мені на вухо, а заливисто сміюся, знову підставляючи шию під ласки його язика.
Коли пісня закінчується, то я кажу, що вже збиралася додому. Максим звичайно, що відвозить. І навіть не хоче чути про якесь таксі.
Сидячи в машині, вже під гуртожитком промовляє до мене.
- Відьма! Я думати ні про що, окрім тебе не можу. Не мучай мене, здавайся вже. – серйозно промовляє, дивлячись у очі.
- Ти ж казав, що терплячий. Тільки два тижні минуло, як ми познайомилися. А в тебе вже нехватка жіночої ласки, вуха вже димлять. – з посмішкою додаю. – Ну, це якщо вірити тобі і ти мене не обманув. І свої вечори ні з ким не проводиш.
Я намагаюся відшуткуватися, зробити вигляд, типу це неважливо.
- Терплячий і завжди тримаю своє слово. І ти обов’язково здашся скоро мені в полон. – схиляється ближче і проводить своїм носом по моїй щоці.
- Окей. Тоді ускладню тобі задачу. Щоб терпіти було трішечки важче.
Відстібаю ремень, нахиляюся через консоль. М’яко цілую у щоку, язиком проводжу по пульсуючій венці на шиї, злизую його терпкий присмак. Рукою гладжу через футболку його груди. І томним, трохи нудним голосом промовляю.
- На мені сьогодні чорні мережевні стрінги.
