Фартух єпископа - Сомерсет Вільям Моем

- Що? - скрикнув канонік. - Чудово! Чудово! Мій дорогий друже, я радий це чути. Ви ж знаєте, що я не міг би бажати кращого зятя. Моє дороге дитя!

Він розкрив обійми, і Вінні сховала обличчя у нього на грудях. Він ніжно поцілував її, а потім з щирою теплотою потиснув руку Роксему.

- Все добре, що добре закінчується, - вигукнув він. - Я знав, що вона була віддана тобі, мій хлопчику. Повірте мені, я знаю жіночий характер.

- Тато чудовий, - сказала Вінні, зі сміхом простягаючи руку Роксему.

- Ви зробили мене дуже щасливим, - сказав він.

Вони деякий час обговорювали ситуацію, і канонік Спретт був дуже ласкавий. Його найсміливіші надії ніколи не змушували його очікувати, що Вінні відразу кинеться у бажані обійми Роксема; але випадковий погляд, частково веселий, був його єдиною ознакою подиву.  Молодий чоловік, пообіцявши повернутися до обіду, нарешті пішов, і Теодор подивився на дочку, чекаючи пояснень. Вона встала біля столу і почала нервово перегортати сторінки книги. Посмішка з'явилась на губах каноніка, тому що її збентеження сказало йому все, що він хотів знати.

- Чи не буде нескромним поцікавитися, коли ви розірвали заручини з паном Рейлінгом? - запитав він.

Вінні підняла очі.

- Я ще не розірвала їх.

- І ви збираєтеся одружитися з ними обома?

Вона швидко закрила книгу і підійшла до нього.

- О, татусю, ви повинні мені допомогти, - вигукнула вона. - Я просто божеволію  і не знаю, що робити.

- Але з ким з них ви збираєтеся одружитися?

- О, не будьте злим, батько. Якби не ви, я б ніколи не зустріла цю людину. Я ненавиджу його. Мені соромно, що він коли-небудь цілував мене.

- Що, кохана? - він запитав, неначе збентежений. - У мене є всі підстави вважати, що вас обоє обіймали.

- Тато!

Настала пауза. Канонік відчував,  що він не виконав би батьківських обов'язків, якщо б він знову прийняв би до своїх грудей блудну дочку, не чітко вказавши на природу її проступків. Безумовно, потрібен був якийсь докір, ніжний, але гідний, ніжний, але чітко висловлений. Дитина категорично не послухалась його наказів.

- Чи так я розумію, що той факт, що пані Рейлінг викидує свою «h» і п’є джин, а її дочка пихата і вульгарна, вплинув на вашу прихильність до пана Бертрама Рейлінга?

- Ви запросили їх прийти сюди, ви знали, що буде, - відповіла Вінні, почервонівши. - О, батьку, не будьте жорстоким. Я виставила себе дурою. Він застав мене зненацька, і я на мить подумала, що зможу жити його життям. Але я боюся його.

Він серйозно сказав: «Кому ви чесно віддаєте перевагу?»

Якусь мить вона вагалася, а потім з невеличким схлипуванням відповіла: «Я кохаю їх обох.»

- Прошу пробачити!  - вигукнув її батько, який, найменше чекав такої відповіді.

- Коли я з одним з них, мені здається, що він набагато приємніший за іншого.

- Дійсно, Вінні, ви не можете так нерішуче поводитися , - сказав він, значно роздратований. - Ви щойно сказали мені, що не переносите молодого Рейлінга.

- Я не можу нічого з цим зробить, батьку. Коли я бачу його, я  просто забуваю про все. Бертрам - герой.

- Дурниці! Він журналіст.

- Коли я з ним, мене наповнюють високі і благородні думки. Моє серце, здається, збільшується, щоб я могла кинутися йому в ноги. Я не придатна, щоб бути його служницею. Але я не можу відповідати його ідеалу. Мені доводиться постійно позувати, і я кажу речі, які я не маю на увазі, щоб він міг добре думати про мене. Іноді я боюся його; цікаво, що він сказав би, якби знав,  яка я насправді . Він по-справжньому не кохає мене, він думає, що я повна вад. Він кохає свій ідеал і жінку, якою я можу стати. Він змушує мене почуватись такою нікчемною і такою негідною.

- А Роксем?

Вінні щасливо посміхнулась.

- О, Харрі інший; він любить мене якою я є. Я можу бути з ним цілком природною, і мені не потрібно прикидатися кращою, ніж я є. Він не думає, що у мене є якісь недоліки, і він не хоче, щоб я відрізнялася від тої, якою я є. З Бертрамом я повинна ходити на ходулях, але з Харрі я можу просто плестися вперед своєю власною ходою, і він буде дуже радий зачекати мене.

- Дійсно, Вінні, я не думаю, що дуже добре дівчині вашого віку аналізувати свої почуття таким чином, - роздратовано сказав канонік.  - Я ненавиджу людей, які не можуть вирішити. Це одна з небагатьох речей, за які я відчуваю себе виправданим в гордощах, пишаючись тим, що знаю свій власний розум.

- Ви витягнете мене із халепи, батьку?»

Канонік швидко відігнав усі прояви роздратування, адже було очевидно, що його дочка все ще вимагала дуже обережного поводження. Він взяв її за руку і ласкаво поплескав по ній.

- Бачите, ваш бідний старий батько зрештою все ще на щось годиться. Що ви хочете, щоби я зробив, моя дитино?

- Бертрам приїде сюди післязавтра. Я хочу, щоб ви сказали йому, що все це помилка, і я не можу вийти за нього заміж.

- Він не прийме цього у мене.

- О, він повинен. Я не смію його бачити знову, мені буде занадто соромно. Але будьте добрим до нього, батьку. Я не хочу, щоб він був нещасним.

-  Вам не потрібно турбуватися про це, моя дорогенька. Якщо є хтось, хто може дипломатично вирішувати подібні справи, я без суєти можу сказати, що це я. - Він зупинився і різко подивився на Вінні. - Але пам’ятайте, цього разу не повинно бути відступу назад, інакше я залишу вас  саму вибиратися з