Фартух єпископа - Сомерсет Вільям Моем

Вінні не відповіла, а почала обскубувати маргаритку.

 - Що відбувається? - запитав він.

Якусь мить, не думаючи про стару примху, вона не відповіла; але потім, згадавши, простягнула стеблинку з однією пелюсткою, що залишилася, і посміхнулася.

 - Він мене не кохає.

 - Це неправда. Він кохає вас пристрасно. Він завжди буде.

Зітхнувши, Вінні викинула квітку.

- Ви не поговорите зі мною, Вінні?

- Що ви хочете, щоби я сказала?

Він ласкаво взяв її за руку і  розглядав її очі, намагаючись відкрити її думки, намагаючись  власною силою свого кохання зробити її ніжною.

 - О, Харрі, я така нещасна, - пробурмотіла вона нарешті. - Я не знаю, що мені робити.

 - Ви не можете мене кохати, Вінні? - спитав він, притягуючи її до себе. - Ви це мали на увазі, коли казали мені ніколи не сподіватися?

- Я сказала це лише тиждень тому, правда ж?

- Ви не це мали на увазі?

Вона відірвалась від нього майже несамовито.

- О, я вкрай зневажаю себе.

- Але чому? Чому?

Вона довго вивчала його приємні ясні блакитні очі, ніби прагнула прочитати саме його серце.

- Цікаво, чи  справді я вам небайдужа?

- Я кохаю вас всією своєю сутністю, - жадібно вигукнув він, знаходячи в своєму палкому коханні нове красномовство. - Ви все,  що найдорожче мені у світі. Ви  саме моє життя Ах, так, я кохаю вас всім моїм серцем і душею.

Вінні відповіла не відразу, але щасливо посміхнулася. Коли вона говорила, в її голосі було тремтіння сліз.

- Мені здається, мені подобається чути, як ви це говорите.

- Ах, Вінні.

Він зворушливо простягнув руки.

- Я така нещасна, - зітхнула вона, знову згадуючи події попередніх днів. - Я так хочу, щоб хтось піклувався про мене.

- Чому ви не скажете мені, в чому справа? Можливо, я зможу щось зробити.

- Дуже люб’язно з вашого боку, що ви такі добрі до мене, - майже ніжно посміхнулася вона. - Ви набагато добріші, ніж я коли-небудь думала про вас.

 - Чому ви мене так катуєте? - крикнув він пристрасно. - Вінні, скажіть, що кохаєте мене.

Запала тиша. Потім, почервонівши, Вінні поклала  руку на його руку. У її очах з’явився новий м’який погляд.

 - Ви пам’ятаєте, коли я вперше побачила вас? Ви приїхали сюди з Лайонелом з Ітона. І ви були жахливо сором'язливим.

- Але ми стали великими друзями, чи не так?

- Як ви сердилися, коли я розбивала вас у тенісі.

- О, ви ніколи цього не робили, за винятком того, коли я вам дозволяв.

- Це те, що ви завжди говорили, але я ніколи в це не вірила.

Роксем по-хлоп'ячому розсміявся, почуваючись раптово абсурдно щасливим. Він побачив, що Вінні поступається, і все ж він  ледве наважувався повірити в свою удачу.

- А ви пам’ятаєте, як я колись на канікулах катав вас на плоскодонці вгору та вниз по річці?  - сказав він.

- Як же я злякалася, коли ви впали!

- О, ви брехуха! - закричав він із радісною посмішкою. - Ви верещали та реготали во все горло!

 Вінні, трохи засміявшись, повернулася до дивана. Піднявши вії, вона подивилася на Роксема тим поглядом, який, як вона добре знала, розпалював його.

- Я така втомлена, - пробурмотіла вона.

Вона сіла, і він, сівши біля неї, взяв її за руку. Вона не докладала зусиль, щоб забрати її..

- Які це були прекрасні дні!- сказала вона.- Але ми мали звичку жахливо сваритися, чи не так?

- Тільки для задоволення примиритися.

- Ви так думаєте? Раніше ви доводили мене до ревнощів, спілкуючись з іншими  дівчатками.

- О, ніколи!  - вигукнув він, твердо похитавши головою. - Це завжди були ви. Ви були такою жахливо кокетливою.

Вінні посміхнулася і подивився на його руку. Він тримав її руку так, ніби ніколи більше не відпустить.

- Цікаво, коли я вперше вам почала  подобатися? - запитала вона.

- Ви мені ніколи не подобалися. Я завжди вас пристрасно кохав.

- Завжди? Навіть коли я носила косу і старомодні черевики?

- Завжди! І завжди буду, - вигукнув він, сміливо обнявши її за талію. Вона притулилася до нього, ніби він був втішною опорою. - І я не можу жити без вас.

- Ви впевнені?

- Ви не це мали на увазі, коли сказали, що не можете покохати мене? - палко пробурмотів він.

Вона на мить подивилася йому прямо в очі, посміхнулася і злегка нахилилася до нього.

- Я не знаю, - прошепотіла вона.

- Моя найдорожча!

Швидко, нетерпляче він обійняв її і поцілував в губи.

- Скажіть, що вийдете за мене заміж, Вінні?

- Я зроблю все, щоб ви були щасливі.

- Поцілуйте мене. Я кохаю вас.

Почервонівши, вона притиснулася губами до його губ, і цей м'який дотик змусив його затремтіти від захвату. Він схопив її руки і кілька разів поцілував їх у пристрасній вдячності. Деякий час вони сиділи мовчки. Вінні, абсолютно збита з пантелику, намагалася усвідомити, що вона наробила, а Роксема переповнювала радість.

Потім на сходах почувся голос каноніка, що наспівував щось собі під ніс, і Вінні швидко відірвалася від свого коханого.

- La donna mobile, - проспівав канонік, входячи. - Тра-ла-ла-ла-ла. Тра-ла-ла-ла-ла. - Він здригнувся, коли побачив молоду пару, сором'язливо сидячих в протилежних кутах дивана. -  Привіт, я думав, що ви, мабуть, пішли! Мене затримали довше, ніж я очікував.

- Чи можу я йому сказати? - запитав Роксем.

- Так!

- Канонік Спретт, я