Фартух єпископа - Сомерсет Вільям Моем

Наступного ранку канонік Спретт прокинувся у найкращому гуморі і вирішив добродушно подражнити Лайонеля про ту прихильність, яка йому стала відома. В цілому він відчув полегшення  від того, що його єдиний син зробив не гірше. Всупереч  бажанням свого батька,  майбутній спадкоємець перства увійшов до Церкви, про яку ніхто не знав краще, ніж канонік, що вона вже не належала до підходящої професії. Розглядаючи положення, яке Лайонел колись повинен зайняти, канонік Спретт запропонував йому вступити на дипломатичну службу або в гвардію, але хлопчик успадкував відсутність амбіцій своєї матері, а не дух свого батька. Протягом багатьох років канонік із роздратуванням відзначав цей боязкий і схильний до самотності характер. Він ніколи не міг зрозуміти, чому людині слід пробиратися крадькома по відокремленому провулку, коли він може прогулятися уздовж сонячної сторони Пікаділлі, і він не міг не дивитись на свого сина як на щось безхарактерне.  Його  не здивувало б, якби Лайонел оголосив про своє бажання одружитися з дочкою сільського священика. Але для Спреттів гроші були більш необхідні аніж будь що інше. Другий граф успадкував все, що канцлер повинен був залишити, і, як розуміли, ніколи не практикував жорсткої економії. Теодор, знайшовши значні витрати необхідними для його ваги, ніколи не міг заощадити ані пенні.

- Отже, мій хлопчику, я чув, що навесні фантазія молодої людини злегка переходить до думок про кохання, - сказав він, коли Лайонел запропонував йому доброго ранку.

Кюрат подивився на нього здригнувшись  і почервонівши. Канонік Спретт  вибухнув сміхом.

- Маленька пташка мені прошепотіла, що маестро Купідон був зайнятий вами, Лайонеле. Проходьте, проходьте, ви не повинні мати секретів від свого старого батька. Чому ви ніколи не приводили дівчину до Софії?

- Я справді не розумію, що ви маєте на увазі.

- Ви збираєтесь заперечувати, що кинули прихильний погляд на панні Гвендолін Дюрант?

Поновлення кольору на світлій щоці Лайонела запевнило каноніка, що припущення пані Фіцхерберт є надзвичайно правильним.

- Мені вона дуже подобається, батьку, - зізнався Лайонел, трохи вагаючись, - але я нічого їй не говорив. У мене немає підстав вважати, що я взагалі їй подобаюсь.

- Боже мій, це не спосіб займатись коханням, мій хлопчику. Чому, коли я був у вашому віці, я ніколи не запитував, чи є причини, через які я повинен подобатись молодій жінці. Це нерозумний коханець хвалиться  своєю негідністю. Якщо це факт, нехай леді сама  з’ясує це після одруження.

- Чи схвалили б ви моє запрошення панні Дюрант вийти за мене заміж?

- Що ж, мій дорогий Лайонеле, я не буду приховувати від вас, що мені не подобається її зв’язок із торгівлею, але все ж ми живемо в іншому світі, ніж світ мого дитинства. Зараз у кожного є палець у якомусь комерційному підприємстві, і зрештою Спретти вже достатньо шляхетні, щоб змиритися з дріб’язковим msalliance. Я не хочу, щоб ви вважали мене цинічним, але сто п'ятдесят тисяч фунтів позолотять і більш заплямлену дощечку з прізвищем, ніж Дюранти.

- Але я цілком ще не вирішив, - сказав Лайонел, який не чекав, що його будуть квапити з цією справою.

- Ну, тоді зробіть це, мій хлопче, бо вже давно вам пора  бути одруженим. Не забувайте, що старе і шановане ім’я залежить від вас. Ваш обов'язок - забезпечити дитину чоловічої статі, яка успадкує титул, а мене запевняють, що Дюранти розповсюджуються хлопчиками.

- Я не зовсім впевнений, чи люблю я її достатньо, щоб одружитися з нею, батьку. Я намагаюся визначитися.

- Не кажи такої дурниці, Лайонеле. Якщо ви не виглядатимете енергійним з цього приводу, клянусь душею, я усуну вас і сам одружуся з нею.

Канонік потер руки і від душі засміявся.

Не дивно, що його гумор був веселим, бо він уже насолоджувався подивом своїх родичів, коли вони почують, що Роксем, найбажаніший серед молодих людей, бажає одружитися з Вінні. Він відправив записку своєму братові з особливим запрошенням на обід, але його відчуття драматичного ефекту було занадто гострим, щоб дозволити йому навіть натякати, що це випадок особливої ​​урочистості.

- Я зазначу Софії, що вона не дуже добре використовувала свої гострі очі, - пробурмотів він. - І якби я залежав від неї, щоб побачити Вінні у щасливому шлюбі, я мав би залежати від ненадійної людини.

Хіба він не передбачив цього, коли хлопчикові було чотирнадцять років, і наполегливо живив схему в своєму батьківському серці? Це був тріумф для щасливого батька. Думка про заздрість у світі нічим не зменшила