Фартух єпископа - Сомерсет Вільям Моем

- Нічого подібного, - перебила вона. - Сера Джона ніяк не цікавлять ваші погляди. Він купець старої школи, і дивиться на себе як на рівного  будь-якій людині. Я не знаю, чи він на мить замислювався про майбутнє Гвендолін, але ви можете бути цілком впевнені, що він не вважатиме це великою честю, якщо вона вийде заміж за Лайонела.

- Ви висловлюєтеся з незвичайною прямотою, - м'яко відповів канонік.

- Я також не знаю, що молоді створіння щось вирішили. Я просто кажу вам, що мені підказали мої очі. Якщо хочете, я запрошу Дюрантів обідати, і ви самі їх побачите.

- Але скажіть мені, чи вона примушує когось уявити, що вона ... - він трохи завагався, але наважився, - добре розмножується?

 - Мій дорогий каноніку, я ніколи не розглядала її з такої точки зору, - засміялася пані Фіцхерберт.

 Канонік Спретт посміхнувся і знизав плечима.

- Потрібно бути практичним. Звичайно, велика зміна відбулася через думку суспільства щодо положення купців, і не можна відставати від часу.

- Член консервативного парламенту все ще є об’єктом захоплення для багатьох, - пробурмотіла місіс Фіцхерберт.

- Ну, гаразд, я не той чоловік, який заважає щастю моїх дітей, і якщо я виявлю, що Лайонел любить дівчину, я обіцяю вам не чинити перепони на його шляху.

Леді Холлінгтон піднялася зі стільця, і з шелестінням шовкових спідниць, з блискучим діамантовим блиском, жінки пішли одна за одною з їдальні. Їхній господар взяв склянку і посунув до столу, щоб сісти до свого найвидатнішого гостя. Але канонік Спретт, як мудра людина, вже скористався нагодою. Він підтягнув свій стілець поряд зі стільцем  лорда Стоунхенджа. Прем'єр-міністр, ожирілий і дрімотний, на мить спрямував на нього свої смутні, підозрілі очі, а потім дивно занурив голову у свою величезну огрядність.

- Мені шкода бачити, що бідний Ендовер мертвий, - м'яко сказав канонік.

Його сусід, задумливий, як корова, що жує жуйку, не виявив жодних ознак, що він чув спостереження; але канонік Спретт ні в якому разі не збентежився.

 - Він буде великою втратою і його буде важко замінити, - продовжив він.  - Кажуть, він був найбільш вченим з наших єпископів. Я був надмірно засмучений, коли почув про сумну подію.

- Від чого він помер?  - байдуже спитав прем'єр-міністр.

- О, він був дуже старим чоловіком, - негайно відповів другий, який навіть уявлення не мав, від якої хвороби помер покійний єпископ Барчестерський. - Я переконаний, що єпископи повинні йти на пенсію, як посли. Єпископ повинен бути людиною неспокійної сили, активною та різнобічною; він повинен бути готовий прикласти руку до чого завгодно. Щоб стати єпископом, вам потрібно стільки енергії та ресурсів, немовби ви були завідувачем складів армії та флоту.

- Хто є завідувачем складів армії та флоту? - запитав лорд Стоунхендж.

Теодор Спретт ввічливо посміхнувся, але тим не менш подумав, що прем'єр-міністр стає дуже дурним.

 - Дякуючи небесам, я ніколи не буду будь таким товстим, - сказав він собі і вголос додав: - Я вважаю, що Ендовер був  призначений паном Гледстоуном.

- Який дуже великий цей виноград!  - сказав лорд Стоунхендж, важко дивлячись на блюдо з фруктами перед собою.

- Так, - незворушно відповів канонік, - мій батько, канцлер, колись вирощував дуже прекрасний виноград у Бічкомбі . Ви, звичайно, знаєте, що він дотримувався цілком рішучих поглядів на політичну думку єпископів.

Легкий рух пройшов крізь колосальне тіло прем’єр-міністра, немов  хвилеподібне скорочення, що проходить уздовж спіралі довжини удава. Канонік Спретт здався йому спритною мухою, яка осідала на кожному відкритому місці, і, як тільки од неї відмахнулись, сідала в іншому місці. Подібно до того, як усі дороги ведуть до Риму, так і кожен коментар, зроблений до слів лорда Стоунхенджа,  стосувався безпосередньо   вакантної єпархії.

- І я не можу з ним повністю не погодитися, - продовжував канонік. - На мою думку, єпископи повинні бути пройняті консервативними принципами. Я завжди вважав, що єпископська лава повинна бути оплотом традиції торі, і якщо ви задумаєтесь, сама природа речей узгоджується з моїм переконанням.

Лорд Стоунхендж не подав жодних знаків незгоди, що було достатнім приводом для каноніка Спретта довго висловлювати свої похвальні думки. Однак невдовзі лорд Холлінгтон запропонував їм піднятися наверх, і по дорозі канонік вистрілив свою останню стрілу.

- До речі, я тільки но що розмовляв з леді Патришією про  звернення до великої Зустрічі Первоцвіту цього місяця.

Отже, він зміг підлестити себе тим, що не залишив нічого не сказаного, про що прем'єр-міністр повинен був знати.

Канонік Спретт і лорд Стоунхендж пішли разом. Коли канонік від'їхав на прекрасній парі гнідих, у новій, чудовій кареті останнього зразка, лорд Стоунхендж впав у карету, яка була одночасно маленькою та пошарпаною. Її тягнув лише один кінь, та  і той був дещо підстаркуватий. Лакея не було, а візник, у формі, дуже зношеній, сидів на своїй скрині неохайно, згорблено. Прем’єр-міністр та леді Патрішія деякий час їхали мовчки; тоді з глибини бороди лорд Стоунхендж підвів підсумки вечірки.

- Вони були дуже нудними, але вечеря була їстівною.

- Сподіваюсь, ви не взяли морозиво, тату,  - сказала леді Патрішія.

- Я просто спробував, - зізнався він, вибачаючись. - Цікаво, чому ми не можемо мати таких морозив. Наші занадто холодні.

- Там була леді Істні, тож, думаю, це неправда щодо сера Арчібальда. Холлінгтони такі обережні.

- Ким вона була? Жінка з товстою шиєю?

- Вона сіла відразу навпроти каноніка Спретта, - відповіла леді Патрішія.

- Теодор Спретт хоче, щоб я зробив його єпископом, - сказав лорд Стоунхендж із повільною посмішкою.

- Що ж, він буде підтримувати духовенство в порядку, - сказала леді Патрішія. - Він дуже енергійний і кмітливий.