В тіні обману - Тетяна Котило

– Вона житиме? – поставив запитання лікарю, що продовжував пильно стежити за станом Єви.

– Все залежатиме, чи захоче вона цього. Її організм виснажений. Тривалий час її накачували наркотиками. Організм встиг звикнути до дії речовин. Це значить, що їй знадобиться належне лікування в боротьбі з залежністю. Окрім того, їй потрібна допомога фахівця з питань психології. На превеликий жаль, вона зазнала насилля. 

– Не продовжуйте. – зупинив лікаря, бо знав з розповіді Каталіни, через що Єві довелося пройти. Ярема повернувся до жінки, готовий заради неї перевернути увесь світ, аби тільки повернути кохану до нормального життя. – Залиште нас.

Ярема зачекав, коли за лікарем зачиняться двері й вони з Євою залишаться наодинці. Він лагідно провів пальцями вздовж чорнявого волосся, що вередливо спадало на обличчя. Єва поворухнулася і за мить розплющила повіки. Вона декілька секунд дивилася на Ярему, вважаючи, що він їй ввижається. Боялася, що тільки-но потягнеться до нього, його образ одразу розвіється. Але постать чоловіка нікуди не зникла. Єва задихала частіше, зіниці розширилися, а серце ось-ось вискочить з грудей. 

– Тихо, тихо, – обережно взяв за плечі, аби не вставала, – лежи. 

В спробі підвестися в жінки запаморочилася голова.

– Ти. – кожне слово їй давалося вкрай важко. Губи пересохли, серце шалено стукотіло, від хвилювання на чолі виступив піт.

– Я, кохана. Живий. 

Ярема витер краплі сліз з очей жінки, що було вже не зупинити. Єва занурилася чоловікові в груди, вбираючи глибоко в себе його запах. 

– Наша дитина. Я втратила її. – зізналася в тому, що боліло найдужче. 

Ярему вжалило почуте, обійняв міцно, готовий будь-що допомогти Єві відродитися. 

– Каталіна, вона сестра Павла, мого водія. – говорила й говорила, хапаючи ротом повітря. Квапилася розповісти те, що лежало громіздким тягарем на серці.

– Я знаю, люба. Каталіна жива. Вона в безпеці. З нею Павло. Ви скоро побачитесь. 

Після новини про Каталіну, Єва зуміла бодай трішки заспокоїтись. Вона тримала Ярему за руки так міцно, ніби він збирався кудись втекти.

– Забери мене звідси. – зазвучало молитвою з жіночих вуст.

В очах жінки Ярема бачив стільки благання та болю, що його серце не витримало. Він, не вагаючись підхопив Єву на руки й повів коридорами на вулицю. Єва не відпускала шию чоловіка, її слабкі руки трималися за неї, як за рятівний круг. Сонце гріло, втім тіло жінки тремтіло, не в змозі ніяк зігрітися. Ярема з Євою на руках присів на дерев’яну лавку, що стояла коло входу у госпіталь. Гойдав кохану, пригортаючи до себе тісніше. Мав би залишатися витривалим, втім, дивлячись на Єву не міг стримати сліз. Попри силу характеру, міцність тіла почувався слабким. Він гладив її заплутане волосся, бажаючи загладити біль.

– Ми поїдемо додому. Все владнається. – промовляв, ніби заклинання, торкаючись губами лагідно скроні.

– Я мертва. Все в мені мертве. 

Хотів було заперечити, переконати не думати так, але не підібрав потрібних слів. Колисав на руках доки не заснула.