В тіні обману - Тетяна Котило

– Дідько. – прошепотів Ярема, коли побачив, що чоловік йде до нього. Не вистачало ще влізти в розбірки, коли був півкроку до мети.

Чоловік, не вітаючись відсунув стілець та всівся навпроти, не випускаючи Ярему з поля зору. Його лице також видалося йому знайомим. Незнайомець був кремезним, зі скляними очима від яких хотілось заховатися деінде, уникнути зловіщого погляду, аби тільки не дивитися у них. Тонкі затиснуті губи, і руки ката. Перед очима Яреми спливла картина, як чоловік в шкіряних рукавицях тримає над його головою гострий ніж, лезо якого пройшлося прямо над оком. Лук’ян.

– Чого вилупився? Чекай. Твоє обличчя. 

Лукʼян похилив голову на бік, згадуючи, де міг бачити Ярему. Секунда, дві й ось вона мить – осяяння. Потягнувся за прихованою в кобурі зброєю, втім, Ярема випередив його.

– Ворухнешся, відстрілю яйця. – націлив під столом дуло пістолета поміж ніг душогуба. – Зараз ти підеш вперед до вбиральні, я за тобою. Якщо зрозумів, усміхнись. 

Лукʼян викривив губи в гримасі схожій на усмішку. Він підвівся з-за столу й попрямував до дверей з позначкою туалет. Ярема весь час тримав чоловіка на прицілі, знаючи, що від нього можна чекати чого завгодно. Не помилився, щойно вони увійшли всередину, як Лукʼян напав на нього. Між чоловіками завʼязалася бійка. Від удару в ніс Ярема повалився на підлогу. Він не міг дозволити Лукʼянові перемогти, не цього разу, не зараз. Накинувся на супротивника і давай гамселити з усієї люті. Гнів затуманив розум. На якусь мить перетворився на такого ж монстра. Якщо залишить Лукʼяна в живих, то Іван довідається про те що Ярема вижив, а цього не можна було допускати, адже тоді він знову спробує прибрати його.

– Навіть, якщо ти доберешся до неї, вона мрець. – сичав під натиском рук, що тримали його горлянку. – Її мають всі без винятку. 

– Стули пельку. – Ярема боровся з неприборканою ненавистю, що заволоділа його розумом.

Він бив не жаліючи сил, випускав злобу доки Лук’ян не припинив ворушитися. Ярема обшукав кишені його куртки, і знайшов адрес того самого борделю на який вийшов Павло. Наостанок він перевірив пульс покидька, той ледь дихав. Ярема взявся за його руки та затягнув до кабінки туалету. 

Він не вбивця, але й не рятувальник, щоб квапитися викликати швидку допомогу. 

***

      Єва лежала на спині та вдивлялася у пожовклу стелю своєї кімнати в якій була ув’язненою на невідомий термін. Чоловік, який володів нею обдував скроню гарячим повітрям. Мала б відчувати огиду, натомість нічого не відчувала. Смиренно чекала доки той задовольнить свої потреби та забереться геть. За хвилину тіло чоловіка затремтіло, а в паху запульсувало. Єва збайдужіло поглянула на виродка, чекаючи коли він врешті покине тіло, що колись належало їй.

– Наче з мерцем трахаюся. – розсердився, бо почувався ошуканим, адже прийшов, щоб отримати задоволення, а отримав суцільне розчарування. – Нехай Дора повертає гроші. 

Єва підняла на нього очі й зареготала, аж шкіра вкрилася сиротами.

– Навіжена. – чоловік одягнувся й мов вжалений вибіг з кімнати втіхи. 

Єва не замовкала, а продовжувала реготати у весь голос. Лише коли відчула, що скинула напругу, затихла. Вона не встигла натягнути на себе халат, бо в кімнату увірвалася розлючена Дора.

– Паскудо, слухай-но сюди, якщо ти й надалі відлякуватимеш мені клієнтів, відправишся слідом за подругою.

Настрій Єви тієї ж митті змінився, тому що Каталіна безслідно зникла. Коли вона отямилася, дівчини ніде не було. На запитання, де вона, всі мовчали. Єва могла тільки здогадуватися, що ті виродки могли зробити з бідолашною, невідомо куди помістили, і чи взагалі залишили живою. Дора зловтішалася переживаннями Єви. Не даючи прямих відповідей, тримала жінку в напрузі.