В тіні обману - Тетяна Котило

Іван доклав зусилля, аби відсунути одну з винних бочок, що нічим, на перший погляд, не відрізнялася від інших. Звичайний гість нізащо б не здогадався, що за ними приховувалась жахлива правда. Істинна, котра здатна знищити віру в людське. Чоловік потягнув на себе зловіщі двері за якими розправлявся зі зрадниками, з людьми, які припиняли коритися його владі. Як, наприклад, Микола, що зажадав скинути його з трону. 

З кімнати, схожою на карцер, пролягав чорний вихід про який Єва не мала жодного уявлення. Люди Івана через нього вивозили смертників у невідомих для поховання напрямках. Іван при огляді приміщення схопився за серце. Воно зведе його в могилу, швидше ніж його приберуть вороги. Дізнавшись про смерть Лук’яна, йому не склало труднощів здогадатися, хто за цим стоїть. 

***

      Ярема вибив ногою двері в кабінет Дори в момент, коли вона телефонувала Іванові. Її попередили про візит небажаних гостей, що перевернули тут все з ніг на голову в пошуках Єви.

– Де вона? – приставив револьвер до голови жінки.

– Ймовірно, під кимось з моїх жеребців. Серед усіх дівчат вона найпопулярніша. – глумилася, розуміючи, що розправа не забариться.

Удар, і жінка звалилася з крісла.

– Повторюю ще раз, де Є-в-а? – карбував кожне слово, не збираючись відступати.

 Вести гру – так до кінця. Зберігала мовчанку, знущаючись з чоловіка.

– Слухай мене, – втрутився Олекса, втрачаючи терпець через впертість жінки, – зараз сюди зайдуть виродки, які по одному ґвалтуватимуть тебе, як того захочуть вони. 

Не жартував. До приміщення увійшов один з клієнтів, що мав дурну славу. Не одна дівчина постраждала від його рук. Олекса та Ярема не залишили йому вибору, приставивши дуло пістолета до голови.

– Починай. – чоловік почав стягувати штани, ввівши боротьбу з невловним сексуальним бажанням і бажанням залишитись живим.

Дора, збагнувши, що чоловіки не жартують, виплюнула згусток крові й виставила поперед себе руки. 

– Не треба. Я зрозуміла. – в очах благання, в душі страх, опинитися на місці поневолених дівчат. – Я не знаю, де вона. Справді не знаю. Позавчора зʼявився Яблонський і кудись забрав її.

– Куди він міг її забрати? 

– Мені невідомо. Він ніколи нічого не розповідав. Я й не питала. Це ж демон в людській плоті. Йому вбити, як води попити. Його тут усі бояться.

Ярему охопив страшенний відчай, напосів звідусюди гнів за все, що тут творилося. Він майже добрався до Єви, як Іван знову вирвав її з його рук.