В тіні обману - Тетяна Котило

     Настрій Єви знову змінився. Вона відчула, як в ній підіймається гнів. Побачивши в очах секс-робітниці ненависть Дора позадкувала до дверей. Хтозна, що в тієї на думці, адже тепер їй не було що втрачати. Жінка не встигла відімкнути двері, як Єва спіймала її за волосся та ударила об стіну. В умовах в яких перебувала сама перетворилася на негідницю. Охоронці тієї ж секунди забігли до кімнати й відірвали Єву від Дори. Обидва насилу змогли втримати її, адже жінка виривалася, наче з неї виходили дияволи. Дора трималася за ніс з якого текла кров. Вона підійшла до Єви, аби ввести їй наркотик, але та вкусила її за руку й знову зареготала.

– Та ти божевільна. Облиште її на сьогодні. 

Чоловіки кинули Єву на ліжко та пішли геть, а вже на ранок ввели наркотик, аби була любʼязнішою з наступними клієнтами. Жінка чекала, коли опиниться в душовій кімнаті та змиє просякнуте брудом тіло. То був єдиний час, коли вона могла забутися. Тепла вода була порятунком від емоційного вибуху, що міг настати будь-якої миті. 

Єва припинила зважати на інших дівчат, що милися в сусідніх кабінках. Не соромилася більше оголеності, бо то не серце до якого без спеціального ключа не пробратися. У кожної з цих дівчат була власна історія на які Єві було чхати. Після зникнення Каталіни вона відмовлялася спілкуватися з будь-ким з них, поводилася відсторонено, з притаманною пихою. Уникала пліток, які розводили в неї за спиною, не підозрюючи, що для багатьох з них є подразнювачем. Одні ненавиділи її, через те що постійні клієнти почали обирати час із нею, дарма що поводилася із ними холодно. Інші, бо була дружиною виродка, що оманом запроторив котрусь із них в бордель. Вони згрупувалися проти жінки й стали чекати слушного моменту, щоб напасти. 

Єва виходила з душової кабінки, коли хтось несподівано накинув їй на голову рушник і штовхнув на плитку. Вона впала та боляче забилася. Їх було декілька, це Єва відчула з ударів, які сипалися на неї звідусіль. Вона вже прощалася з життям, знаючи, що ніхто не прибіжить їй на порятунок.

– А ну відступіться від неї! – зарепетував хтось. – Чи ви забули, що ви люди?

Напівпритомна Єва впізнала голос Моніки, втім радості не відчула, оскільки звинувачувала подругу в зраді. Була переконана, що саме Моніка розповіла Дорі про їхній з Каталіною намір втекти, як і про начебто випадкове вікно.

– Навіщо ти втручаєшся? Ти ж тут також опинилася через неї.

– Я опинилася тут через її чоловіка, як більшість із вас. Через чоловіка для якого ми звичайне сміття. Вона така ж жертва, як ми з вами. Чи ви сліпі? – Моніка допомогла Єві підвестися з плитки на якій виднілись краплі крові. – Не на тій ви виміщаєте свою злобу. 

Слова Моніки подіяли на розлючених жінок. В цьому похмурому місці вони справді забули про співчуття притаманне здоровій людині. Перебуваючи в умовах, де панує бруд, розпуста, де тебе щодень змішують з багнюкою, мимоволі перетворюєшся на хижака. Жінки, що ще хвилину тому готові були вбити, допомогли Єві доповзти до ліжка. Моніка змочила у воді край рушника й протерла ним руки та ноги, що були у жахливих саднах.

– Це не сподобається Дорі. Знову тобі доведеться відлежуватися, щоб бути у формі, оскільки, ми повинні мати належний товарний вигляд. 

Єва підозріло мовчала, ось-ось і її накриє лавиною болю та розпачу. Вона втратила усі сили на боротьбу, загубила сенс, аби жити. 

– Я знаю, ти думаєш, що це я видала вас з Каталіною, але це не так. Дора про все дізналася сама. Від неї взагалі важко щось приховати. Ми в неї усі, як на долоні.

Та Єва ніби не чула, хіба виправдання Моніки поверне їй близьких людей?!

– Краще б Іван мене убив разом з Яремою, ніж піддавав тортурам. – промовила, ледь стримуючи сльози, що шукали вихід з-під завалів емоцій. – Моя дитинка. Каталіна. 

Відпустила важіль накопичених переживань. Нетямилася від горя. Заридала, здригаючись всім тілом.

– Ярема живий. — несподіване зізнання, що злетіло з уст Моніки збентежило Єву.

– Що? Звідки тобі відомо? — жінка, мов навіжена схопила Моніку за плечі й з усієї сили почала трусити нею.

– Заспокойся. – вона відштовхнула подругу від себе й вимушено дала ляпаса, аби та схаменулася. – Вгамувалася? Можна продовжувати?

Єва, тримаючись за щоку, кивнула.

– Мені розповів один з клієнтів. Нещодавно в  туалеті в одному із тутешніх закладів знайшли тіло Лук’яна. Подейкують, що це зробив Ярема, мовляв, мстить Іванові. А ще, – Моніка нахилилася, аби сказати Єві на вухо важливу для тієї інформацію, – Степана також прибрали. Він більше не потурбує тебе. 

Єва зловісно усміхнулася, цей покидьок вбив в її лоні дитинку, тож отримав по заслузі. Більше він не чіпатиме її та інших жінок. Гнитиме в сирій землі, як добриво. Його тіло пожиратимуть хробаки до самих кісток.   

Фізична та емоційна перевтома здолали Єву. Щойно вона лягла на подушку, заснула. 

Ярема. Її зігрівала думка, що він живий. Сенс, який втратила знову повернувся. Вона чекатиме на зустріч з ним. Житиме, навіть, якщо доведеться померти. 

***

       Іван минав кімнати в маєтку, аби зайвий раз не травмувати себе. Перебрався в кабінет, де облаштував спальню та кухню. Всіх працівників звільнив щойно повернувся в Україну. Вклав в дім усього себе, а зараз готовий був перетворити все на попіл. Він довго відмовлявся торкатися речей, що належали Єві. Провітрював помешкання, бо все тут пропахло нею. Сьогодні зібрав увесь її одяг, косметику, взуття, коштовності й кинув посеред спальні. Він поглянув на простирадла на яких вони кохалися, на яких обіймалися, запевняючи одне одного у міцності своїх почуттів. Був першим чоловіком в житті Єви, та, як виявилося – не останнім. Іван сів на край ліжка та провів долонею по гладкій тканині. Від цього зробилося добре. Не помітив, як послабилися канати й гнів на деякий час відступив. Чоловік занурив носа у ковдру і втягнув у себе вже знайомий жіночий аромат. Пахло нею. Ними. Їхніми нічними розмовами про день, що минув, її сміхом та планами на майбутнє, а потім зрадою. Іван схопився за простирадла й жбурнув до інших речей. Натягнув міцніше канати, приспану лють випустив з-під варти. Він замкнув двері на замок, аби не бачити те, що нагадувало про Єву. За хвилину спустився в кабінет, в якому ховав гріхи минулого. Іван доторкнувся до книги, що була ключем до таємничого підвалу. Пройшов холодними коридорами повз винні бочки, розмірковуючи про те, якби Єва не повірила тоді його брехні, йому б довелося затулити їй рота значно раніше. Тоді б їй довелося обирати, або змиритися з правдою про нього та мовчати, або зникнути. Обожнював дружину, але навіть тоді б не став миритися з її осудом. Вона або приймає його цілком та повністю, або забирається геть. Оскільки він не міг допустити думки, що Єва може обходитися без нього чи належати комусь іншому, то вибір був очевидним, не дати права на існування. Хочеш жити – скорися.