В тіні обману - Тетяна Котило

     Лукʼян заштовхав Степана назад одним лише поглядом. Для нього нічого не значило людське життя. Суспільний дріб'язок, котрий слід знищувати, як непотріб. Степан стояв перед Іваном, мов перед суддею. Той зберігав спокій, готовий винести вирок. Атмосфера в приміщенні ставала дедалі тягучою. Нерви в обох звисали оголеними дротами. Степан не витерпів мовчанки й впав навколішки.

– Ти ж сам віддав її.

Іван натягнувся до дрижання в тілі, що здавалося тріскає. Все його життя пішло шкереберть, зібрав довкола себе зрадників для яких робив можливе і неможливе. Довіряв кожному з них, а вони, по черзі увігнали йому лезо у надважливий для життя орган. Серце. Сміялися, показуючи на нього пальцем. То ж тепер, їхній час отримувати те на що заслужили.

– Віддав? Та ж не тобі. – люто блимнув очима. – Не варто було торкатися того, що належить мені. Однаково вважав колишню дружину своєю власністю якою розпоряджався, як заманеться. Він привів її у цей світ, йому і керувати нею.

Іван відкоркував нову пляшку віскі та вручив її Степанові. 

– Пий. 

Степан не вживав алкоголь, втім, зараз він знаходився не в тих умовах, щоб диктувати права. Він схопився за пляшку і почав жадібно пити, поки не відчув запаморочення. Знав, що висить на волосині від смерті, дуло пістолета дихало йому просто в спину. Заплющивши очі почав рахувати: п’ять, чотири, три, два. А далі – пролунав постріл. 

Іван востаннє поглянув на Степана, свого, як він вважав, вірного пса та додав.

 – Давно треба було прибрати його. 

Тоді б напевно вони змогли запобігти усій цій трагедії. Розповівши про роман Єви та Яреми, Степан вирив яму не тільки для них, але й для себе.

Охоронці серед них Лук’ян, прибрали тіло, не залишивши від нього жодного сліду. По одному Іван втрачав близьких людей. Наче пальці виривали один за одним, не жаліючи почуттів. З кожною втратою ставав нерухомим, не здатним до життя.

 ***

      Ярема обійшов згорілу автівку, відчувши розпач. То було його авто, яке берегло пам’ять про батька. Звісно, Іван знав про це, тому усю свою лють та образу вимістив на ній також. 

– Не засмучуйся, старий. Це не повинно вибити ґрунт з-під твоїх ніг. Ти ж розумієш?

– Розумію. Я в нормі. – Ярема зібрав усю волю в кулак, аби мати сили на боротьбу. 

Передусім він хотів врятувати Єву, вирвати її з ворожих брудних рук, а вже потім зустрітись обличчям до обличчя з Іваном. Обидва боролися за одну жінку, обидва страждали через її існування. Залишила видимий слід не тільки на пам’яті, але й серці. Блукала, мов нерв, викликаючи неспокій в кожному органі. 

Олекса через свого дядька намагався дізнатися про Єву бодай щось, проте пошуки не принесли йому жодного результату. Іван зробив все можливе, аби заховати дружину якнайкраще. Якнайдалі. Дні збігали, а разом з ними витримка. З кожним днем надія, що Єва жива, згасала. Сподівався лише на Павла зустріч з яким повинна відбутися вже завтра. 

       Ярема нервово потирав долоні в нестерпному очікуванні. Керувати судном видавалося значно легшим завданням ніж власною долею. Він збився з маршруту, через що опинився у владі шторму. Хвилі мало не поглинули його, захопили й тягнули на саме дно. Проте, звідкись з’явилися сили і його викинуло не берег. Він вижив, аби йти далі, аби боротися за їхнє з Євою щастя.

Павло вийшов з таксі та перейшов дорогу. Зустрітися домовилися в непримітному, кафе розташованого неподалік шосе. Чоловік нервував, це Ярема помітив щойно побачив його. Перш ніж увійти до кафе, той озирнувся, чи бува, за ним не стежать.

–  Кави, будь ласка, – звернувся до офіціантки й тільки тоді сів за столик.

– Думаю, не варто пояснювати вам причини моєї обережності.

– Не варто. – сказав Ярема, знаючи з ким має на сьогодні справу. Відмовлявся вірити в Іванову жорстокість, але з кожним новим викриттям його злодіянь, переконувався в зворотному. – Єва? Вона жива? – одразу пішов у наступ своїм запитанням. Жахався, що може буде пізно, ледь не задихався від думок, які нападали на нього тихими ночами.

Павло кивнув, заспокоївши схвильованого Ярему. Він збирався поставити наступне запитання, втім довелося зачекати, коли офіціантка поставить на стіл чашку кави та зникне за барною стійкою. Кава на смак виявилася геть несмачною, тому Павло змушений був відсунути чашку в бік.

– Єва жива. Він тримає її в борделі. В Мексиці.

Ярема відкинувся на спинку стільця, ледь тримаючи при собі емоції. З одного боку радів, що вона жива, а з іншого, не міг змиритися з тим, через що бідолашній доводиться проходити. Яких знущань зазнає, перебуваючи у такому страшному місці.

– Звідки в тебе інформація? – не залишився осторонь Олекса, який пильно стежив за Павлом. 

Насправді Павло не становив для них жодної загрози, ба, більше він сам боявся потрапити до рук Яблонського. Відчував, що десь зовсім близько на нього чатує смерть. 

– Там само знаходиться моя молодша сестра. У них з Іваном був роман. Вона закохалася в нього, як остання дурепа, а він обманув її. Запроторив у бордель, щойно набридла йому. 

– Як тобі вдалося вийти на її слід? – допитувався Ярема.

– Я влаштувався до Яблонського водієм, прізвища у нас з сестрою різні, батько також. У нього на мене нічого не було, щоб запідозрити в чомусь. Ідеальне резюме та рекомендації спрацювали на мою користь. Таким чином мені вдалося зʼясувати чим насправді займається Іван.

– Гаманець. Номер телефону в ньому опинився не просто так? Ти навмисне поклав його туди та повернув Єві?

– В той день він в неї випав в машині. Вона не помітила цього, бо була дуже розгубленою та стурбованою. Я поклав папірець напередодні, на випадок, якщо з нею щось трапиться. Я хотів зарадити бодай чимось, бо ж здогадувався, що її чекає та сама участь, що й мою сестру.

– Дякую. – просте, але таке важливе для кожної людини прозвучало у відповідь. – Ти можеш показати на карті, де саме знаходиться це місце?