В тіні обману - Тетяна Котило

– Номер телефону. – тримав в долоні річ, ціннішу за будь-які інші. Однаково, що дві останні цифри зотліли, підбиратиме поки не добереться до людини, на ім'я Павло. 

– Ти знаєш кому належить даний номер?

– Павлом Єва називала свого водія. Я бачив його в аеропорті, він приніс їй той самий гаманець. Збіг? Не знаю.

Дід Омелько запросив хлопців до себе в гості на що ті погодились. Не гарно було відмовляти старому, для якого будь-яке спілкування – відрада. Ярема завдячував йому своїм порятунком, тому намагався підтримати чоловіка бодай простим спілкуванням.

– Оленка наготувала вареничків з м’ясом. – розповідав дорогою до хати. – Вони в неї такі, що язика можна проковтнути. А потім я вам розтоплю лазню. Я її своїми руками зробив.

– Дід Омелько, та ви справжній господар. 

Дідусь усміхнувся у вуса. Любив побалакати, так само як отримувати хвалу. Оленка на порозі старенької хати чекала на дідуся. Він розповів їй про трагедію, що трапилася з Яремою на хуторі. Співчувала чоловікові та його втраті. Коли коло дідуся помітила ще двох незнайомців зніяковіла. В їхньому селі побачити когось чужого було рідкістю.

– Ну, ось, хлопці знайомтеся, це моя онука – Оленка. А це, Ярема та його товариш Олекса.  

Олекса відразу звернув увагу на дівчину. Вродлива від природи, з принадами, в які поцілив завороженим поглядом, хоча й були прикриті скромною сукнею. Скромна, домашня, і як згодом виявиться, начитана та працьовита. Саме про таку дівчину мріяв. Щоб все разом, все до ладу, без гонитви за багатством, а щоб для дому, для сім’ї. Олена усміхнулася та запросила усіх трьох чоловіків до хати. Переступивши поріг дому стало зрозуміло, що тут панує взаємоповага та любов. Дідусь Омелько оберігав онуку, як своїх п’ять пальців, леліяв та піклувався про неї. Після смерті Одарки думав, що вже нічого не зуміє втішити його розбите, старече серце, але Олена своєю любов’ю повернула його до життя. Задля єдиної онучки опанував себе і став жити.

Батьки Оленки розлучилися, коли тій виповнилося два роки. Батько зникнув з її життя тільки-но отримав в паспорті штамп про розлучення, матір Олени довго також не сумувала. Звинувачувала в своїх бідах життя в селі, скруту та спільне проживання з батьками, тому за місяць прийняла рішення податися в місто в пошуках кращого життя. З того часу в батьківську хату навідувалась вкрай рідко, а потім і зовсім пропала.  

Поки Ярема та Олекса парилися в лазні, дід Омелько допоміг Олені зі столом. 

– Добряче вони тебе. – промовив Олекса, побачивши на тілі друга сліди від побоїв. Ті були повсюди, спині, животі, ногах та руках. Над оком виднівся поріз від ножа.

– Пусте, заживе. – він важко ковтнув повітря. Єва, як же нестерпно було знати, що вона в біді. Десь там, де немає поняття людяності та співчуття. Він поривався декілька разів набрати номер телефону, але марно. Жоден з цих номерів не стосувався Павла. 

Чоловіки після лазні почувалися, мов на світ заново народилися. Оленка вразила їх своїми кулінарними здібностями, особливо Олексу, який не зводив з дівчини очей. Втім Олену зацікавив не він. Так і норовила привернути до себе увагу Яреми. То добавки покладе, то узвару доллє. Чоловік не зважав на це, але й не відштовхував, аби не образити.