В тіні обману - Тетяна Котило

 ***

       З кімнати в якій перебувала Єва, вийшов ще один чоловік. Дора тільки й встигала, що перераховувати гроші. Звістка про те, що в борделі знаходиться дружина Яблонського сколихнула чимало ворогів. Вони виміщали на ній усю лють, яку берегли для Івана. Але найбільшим жахом для Єви був Степан. Чоловік не шкодував жодних грошей та часу. Доки перебував в Мексиці, доти не давав жінці спокою. Був не байдужий до неї з першої їхньої зустрічі. На його очах перетворювалася на лебідку. Не дивлячись на наявність дружини, мріяв про Єву, як коханку. Та йому було відомо, що цього ніколи не трапиться. Єва жодного разу не подивилася у його бік. Окрім того, ризикувати своєю посадою та довірою Івана, він не збирався. Потрібно було діяти обачно, не розкриваючи всіх карт. Розгнівався, коли дізнався, що вона спить з Яремою. З перших секунд не злюбив його, і не помилився. Молодий, амбітний, прибрав до своїх рук обох важливих людей, що випали на його долю.

– Допоможи мені вкоротити собі віку. Я не хочу все це відчувати. – ледь чутно промовила Єва до дівчини, імені якої досі не знала.

– Ти звикнеш. Якщо хочеш вижити, змиришся і почнеш отримувати задоволення. – хіхікнула, виказуючи нервозність. – Серед покидьків тут є й нормальні.  

Єва гляділа на дівчину, ковтаючи гіркі сльози. Що ж тій довелось натерпітись, щоб так міркувати. 

– Як тебе звуть?

– Каталіна. Моя мама українка, тато мексиканець. 

– Скільки тобі років, Каталіно? 

– Дев’ятнадцять. Тобі, напевно, цікаво, як я тут опинилась. – Єва кивнула. – Мій хлопець, як і твій чоловік виявився негідником. Продав мене Дорі, аби розплатитися з боргами. – помітно було, що бідолашній не припиняло боліти. Дівчина кусала нігті, крутила волосся.

– А твої батьки?

– Їм байдуже, вони між собою розібратися не можуть, куди їм до мене, легковажного дівчиська. – заговорила словами рідної матері. – У мене по матері є старший брат, він проживає в Україні. Я мрію, що колись він мене знайде і врятує. – згадавши про брата, голос дівчини затремтів. – Так, досить, не заговорюй мені зуби. Ну ж бо, підводься і поїж бодай щось, інакше не матимеш жодних сил на боротьбу.

Не хотіла боротися, помирала повільно, а можливо, вже була мертвою? Частину її душі видерли в той день, коли убили Ярему. Отримані травми від пережитого були несумісні з нормальним життям. Забути б побачене, викреслити з пам’яті. Не чути – тихого стогону, що виривався з грудей побитого Яреми. Щоночі їй вчувалися звуки ударів і звуки переламаних кісток. Їй мало не щодня вижався його силует до якого намагалася дотягнутися. Лиш під дією наркотичних речовин вона забувалася, провалюючись у забуття.

      Перші дні баба Параска не відходила від Яреми ні на мить. Хіба що худобу нагодувати, щоб не волала на все село, хоча й жила на кінці. Усі сили віддала задля порятунку чоловіка. Той виявився міцним. Боровся за життя, хапаючись за нього руками та ногами. На час, що виходжувала Ярему нікого не впускала на поріг своєї хати. Вікна затулила старенькими шторами, аби тутешні дітлахи не зазирали куди не слід. Двері замкнула на колодку. У Яреми була гарячка, він марив і промовляв щось нерозбірливе. Отямився лише на десятий день, а потім знову провалився у сон. І ось сьогодні вперше за тривалий час чоловік самотужки звівся на ноги. Він упирався на звичайну деревʼяну палицю, що служила йому милицею. 

– Як вам це вдалося? – звернувся до старенької, котра пильнувала, аби він не звалився. Кожен крок віддавав різким болем в спину.

– А це не я, ти сам. Жага стати на ноги здолала смерть, що майже забрала тебе.

Ярема не знав чи то жага до життя витягнула його з рук смерті, чи жага помсти. Втім у голос не сказав цього, малоймовірно, що старенька схвалила б його намір відімстити. Він присів на табуретку, що стояла біля нагрітої пічки, пальці його рук були перебинтовані, зокрема голова та поперек. Баба Параска чаклувала над зіллям, яким поїла його увесь цей час.

Всі думки Яреми були про Єву. Він бачив її образ у своїх мареннях. Вірив, що жива. Для Івана було б надто просто взяти й убити дружину.