В тіні обману - Тетяна Котило

Того самого.

Ярема ловив рибу. 

– Я всюди шукала тебе. – куталася в обійми, буцімто в светр.

– Я сподівався, що встигну до часу доки ти не прокинешся. Рибу найкраще ловити на світанку. 

Чоловік зробив зі своєї куртки щось на кшталт крісла та посадив туди Єву. В термосі був чай, яким жінка зігрівалася поки Ярема полював на вечерю. 

– Це те озеро в якому ти врятував Івана?

Ярема кивнув, не повертаючи голови.

– Його намагалися втопити, я в той час рибалив. Так у нас завʼязалося спілкування. – чоловік не хотів вдаватися в деталі, аби зайвий раз не хвилювати Єву.

– Я боюся його. Боюся, що він може нас викрити.

– Сподіваюсь до цього не дійде, тому що ми самі йому про все розкажемо.

Єва готова була заперечити, але Ярема миттєво заспокоїв її. 

– Тобі немає чого непокоїтися, Іван розумна людина, все зрозуміє. Після повернення, я з ним поговорю.

Вони повернулися у будиночок, що став їхнім тимчасовим прихистком. Раєм для двох грішників, що не тямили себе від щастя. 

– Чому все хороше, швидко минає? Це, як з погодою, літо короткотривале, а зима зазвичай затяжна. Не зчулись, а вже ніч настала.

– Не знав, що ти у мене філософ. 

– Не смійся. – Єва штовхнула Ярему в плече. 

– Ай, боляче. – скривився ніби справді боліло. Чоловік не боляче схопив Єву за кулаки, якими гамселила його, жартуючи, та повалив на землю. – Зараз я тобі покажу, як битися. 

– Не треба. Давай-но, краще кохатися. 

Ярема заплющив очі й вкрив поцілунком губи, що відтепер належали йому. Втім, протяг, що з’явився нізвідки, змусив чоловіка відірватися від коханої та насторожитися.