В тіні обману - Тетяна Котило

– Іван періодично зраджує мене. Заводить їх, як бліх, тільки й відмивайся після кожної.

Ярема обачно, аби ніхто зі сторонніх не помітив, накрив пальці Єви своєю долонею. Дивився глибоко в карі очі, заповнюючи в обох душах порожнечу. Тільки зараз збагнув, що Єві довелось не легко. Іван утискав її та ще й зраджував. 

– Що це? – поставив питання, коли Єва витягнула зі своєї сумочки оксамитову коробочку. 

– Мій тобі подарунок.

Ярема доки не повернувся Іван, мерщій відчинив його. Всередині лежав ланцюжок з підвіскою.

– Якір. Дякую.

Хотів було обійняти, поцілувати, бо розпирало усього від щастя, втім, до закладу увійшов Іван. Ярема швидко заховав подарунок до кишені й повернув обличчю безтурботність.

Не знав, як витерпів вечір в колі Івана та Єви. Але був певний, що ніяк не видав себе. Було нестерпно бачити, як Іван пригортає до себе Єву, цілує її, заправляє за вухо волосся. Вдихає мимоволі її аромат. То його запах, це він марить ним ночами. Бачить її образ в кожній жінці. Уявлення не мав, що закохається так, що дихати ставатиме важко. Боровся з внутрішнім гнівом, притуплював його, приборкував, але той однаково вилазив на поверхню. Ярема чекав, коли нарешті опиниться на одинці, аби випустити пару. Повернувшись до орендованого будиночка, кинувся з головою в озеро. Щосили гріб до берега, а потім знову повертався назад, доки не вичерпав усі сили. 

Колись Ярема врятував Івана від лиходіїв. А нині сам став злодієм, що зазіхнув на чуже. Привласнив чужу дружину без права на повернення.