В тіні обману - Тетяна Котило

Увесь день вона думала, що одягнути, аби мати приголомшливий вигляд. Навіть вечерю вирішила приготувати самотужки. Веліла прислузі прибрати кожну пилинку та засервірувати стіл новим посудом.

– Ти в цій сукні неперевершена. Лише благаю, зітри цю помаду, вона тобі геть не личить. Ніби хвойда. – наштрикнулась на “комплімент” з боку чоловіка. Єва не заперечувала щодо кинутих слів, хто ж вона, якщо таємно мріє про друга свого чоловіка. 

Але на цьому Іван вирішив не зупинятися. Він стягнув гумку з волосся дружини, а потім занурив у нього пальці.

– Ти ж знаєш, як мені подобається твоє довге волосся. 

Знала. Тому рідко заплітала його у косу чи хвіст. Яка різниця, що подобалося їй.

Поки чоловіки грали у теніс, Єва вдавала, що читає книгу. На щастя, сонячні окуляри приховували її погляд, яким таврувала Ярему. Тільки щойно помітила на його шиї срібний хрестик. В дитинстві бабуся змушувала її по десять разів падати на коліна та читати молитви. Мало не щонеділі сповідатися та регулярно дотримуватися посту. Певний час Єва вірила у сили Господні, але після останнього побиття тіткою та старою збагнула, що не потрібна ні їм, ні Богові.

– Я ще можу! – зарепетував Іван, коли виграв дві партії поспіль.

Ярема усміхнувся і продовжив грати, ловлячи на собі погляд жінки, що не давала покою. Збирався відмовитися від пропозиції Івана зіграти в теніс, проте, можливість побачити її знову, змусила погодитись. 

– Нічия або перемогла дружба. – чоловіки потиснули один одному руки, задоволені грою. 

– Зараз в душ і вечеряти. Сьогодні Єва сама доклала руку до страв. – зізнався Іван, пригорнувши до себе дружину.

– Ти спітнів. – відсунулася, неприємно зморщивши носа.

– Гаразд, гаразд. Не крився. Іду в душ. – Яремо, ти можеш скористатися ванною кімнатою на першому поверсі. 

Чоловіки розбіглися, залишивши Єву наодинці, чекати. Розуміла, що коїть непоправне. Грала з вогнем, який при необережному русі обпече.

– Ти зовсім з глузду з’їхала. – процідив Ярема, коли побачив Єву, що без стуку увійшла до ванної кімнати. 

Він ловив на собі пекучий погляд карих очей, що блукали його голим тілом. 

– Припини. – схопив за плечі, коли та опустилася навколішки. – Єво, що ти твориш? Він же уб’є нас. – застогнав від насолоди, втрачаючи здоровий глузд. Ледь знайшов в собі сили, аби відштовхнути від себе жінку. – Нам не можна. Чуєш? – поглядом в відьомські очі, голосом у серце. – Не тут. Не зараз. 

Єва мовчки попрямувала до дверей, не знаючи, що за сили штовхали її у пітьму.

– Стривай. – почула за спиною. – роззирнулася й одразу потрапила в гарячі обійми. – Ми самогубці. – теплом по скроні, ніжністю по спині.

Єва не ворушилася, напівпритомно горнулася до чоловіка, бажаючи відчути на собі пестливі поцілунки. Ярема не квапився, цілував повільно, розпинаючи тіло. Його пальці торкалися її грудей, вправно масажуючи іншою рукою низ живота. Єва вже ледь контролювала себе, втім, обох сполохала метушня в домі. Вона поквапилася бігти, а Ярема – одягатися.

Її одяг залишився вологим, втім, Єва не одразу це помітила.

– Де ти в біса ходиш? І, що в тебе зі сукнею? – визвірився Іван, не знайшовши ніде дружини.

Єва поглянула на себе і жахнулася.

– То, мабуть, коли я воду в чайник набирала. Зараз хутко перевдягнуся.

– Облиш. Висуши феном. Незграба моя. – притягнув до себе та поцілував в чоло, не підозрюючи, що хвилину тому ніжилася в обіймах його приятеля.

Єва заледве привела себе до ладу, коли незадовго повернулася, від води не залишилося ні сліду, як і від перезбудження. Удавала безтурботну, зацікавлену загальними розмовами. 

Ярема зупинив автівку серед поля, тамуючи лють. 

– Дурень, який же я дурень! – репетував увесь голос. Він взяв телефон і зателефонував Олексі з яким довгі п’ять років працювали на судні.

На щастя, на відповідь не довелося довго чекати. Товариш підняв слухавку, тільки-но побачив, хто телефонує.

– Привіт, капітане. Як життя на суші?

– Привіт, Олексо. Та щось воно не дуже. Здається, що в морі краще.

Олекса взяв з холодильника бляшанку холодного пива та вийшов на балкон своєї однокімнатної квартири. Ненавидів життя в квартирі, з неадекватними сусідами знизу та дитячими плачами за стіною. Відкладав на власний будинок з подвір’ям в ньому та водоймою. 

– Що трапилося? Розповідай.

Ярема поділився правдою про почуття, що штормовою хвилею накрили його з головою.